- Ти така міцна жінка, та дай йому раз між роги, щоб пам’ятав надовго.
Цю науку жінка не забувала, але мовчки облизувала сльози, які крапали з очей.
Того дня Салька аж терпла, так прагнула, щоб Марцінь прийшов тверезий і при доброму гуморі. Поки його не було вдома, хотіла спекти хліб.
І от діжа вже виповнилася пишним тістом і, вимивши свої красиві руки, Салька почала місити хліб. Тісто легко корилося її пальцям. Захопившись і задумавшись, побачила чоловіка, який вертів їй спину п’яними буравчиками:
- Ти все як не люди, і хліб печеш не тоді, як всі! - закричав.
Потім вчепився Сальці за талію, почав її шарпати, копати брудними черевиками, шепелявлячи п’яним ротом:
- Я тебе навчу, я зроблю з тебе господиню, ти будеш танцювати так, як я граю!
Бридко і боляче було жінці, щось давило у грудях і виривалося назовні. Салька не пам’ятала, як витягла з діжі руку з тістом і навідмаш хряпнула Марціня в лице.
Марцінь упав. Якусь мить у хаті стояла тиша. Салька з жахом дивилася на розпластану постать чоловіка, лице якого було заліплене тістом. Вона впала на коліна і почала катуляти Марціньову голову, при- водячи його до тями. Коли він очуняв, жінка зіщулила свої великі плечі, чекаючи нових ударів. Але несподівано тихо почула:
- Поможи підвестися, Салю, - сумирно просив чоловік, який раптово протверезів.
З того дня Салька стала господинею у своєму домі: все вміла, все знала, чоловік тримався хатиі слухався жінки. Тепер ночами вона відпочивала і не здригалася від невідомої образи...
Якоїсь ночі Салька солодко спала і в знемозі поклала ногу на Марціня. Чоловік довго з пошанівком тримав на собі ногу Сальки, аж затерп, а потім легенько її порухав і винувато перепросив:
- Салю, будь добра, зніми свою нозю.
Жінка зняла ногу, смачно потягнулась і подумала: «Як добре, що наука дійшла до Марціньової голови».
Село колядувало, святкувало Різдво, а до Ганки їхала бочка з дизрозчином - кропити хату. Кажуть, Славко дістав черевний тиф. На святий вечір геть горів. Ганка не знала, як дати тому ради.
Зібрала підкислі пампухи у велику миску і винесла до комори. Холодець застиг у баняку, кутя стояла незаправлена, діти сполоханими очима бігали по хаті і мовчки дивилися на тата. Ні доктора, ні телефону, кожне зайняте своїм, нікого не допросишся - Святвечір же!
