Тривожно схлипувала Ганя. Рівно дихала ще не заміжня Катерина. В кутку під образом Матері Божої щось ясне снилося малим онукам.
Стерпли руки, і Тереза переклала їх так, щоб було зручніше. Тяжко вночі не спати! Вкотре помолилася, і вже от-от ніби заходилося на сон, коли це тривожну дрімоту перервав дзенькіт засніженого віконного скла. Причаїлася і не вставала. Вже ніхто не спав. Заціпенілі від страху діти, позвішували босі ноги і німо чекали. За хвилю знову нестерпно задзвеніло скло, аж здавалося, що віконна рама впаде до хати і віхті снігу вдарять в очі. Кого ж це носить у таку ніч? Може, хтось свій прибився? Але хіба би так грюкав?
- Хто? - боязко відізвалась Тереза, коли вже дуже грюкали.
- Відчиняй, стара, чи не чуєш, як завиває? Тримаєш нас тут.
- Хлопці, я, бігме, нічого не маю, хіба купу дітей і внуків...
- Не бігмайся, відчиняй!
- Та я ще хліба не пекла, бо вже не маю з чого, а що мала, то вже віддала.
- Відчиняй! Ми ще довго будемо тут колядувати!? Бо пустимо червоного півня і погріємось всі разом! - реготали дурним сміхом.
Неслухняними руками намацала дверний гачок... Три засніжені чоловіки з обрізом вдерлися до хати. Коротка куртка і грубі райтки облипли першого, що стояв з обрізом. Надмірно велика голова ховалася під кудлатою шапкою. Двоє інших стали збоку, в тінь, насуваючи шапки.
- Хлопці, направду, в нас уже нічого нема, - обізвався Ясько. Заплакала мала Маринка, на яку ніхто не звертав уваги.
- Маєте, маєте, - шкірився коренастий. - Я щось не бачу кожухів, у яких ви грілися? Тепер нам треба погрітись, он як мете. Чи ви хочете, щоб ми здобували Україну в голоді і в холоді, а ви будете відсипатися в теплі?
Дійсно, Тереза з Яськом минулої зими пошили в Косові кожухи в доброго майстра, мала та одежина їм довго служити. Але кому на заваді стали їхні кожухи, що серед ночі прийшли їх забирати? Тереза бухнула коренастому в ноги:
- Синочку, пошкодуй нас! Дивися, скільки дітей у хаті голодних і холодних!
- Стара, - зайда чоботом пхнув Терезу так, що та відлетіла Яськові під ноги. - Бачиш той гак, - показав на стелю, з якої звисала і блідо блимала лампа, начорно задимлюючи один бік скла. Потім рукою обвів навколо голої Терезиної шиї. - Хочеш там потеліпатися, повисіти хочеш?!
Хижо заскалене око оглядало хату, шукаючи поживи.
- Терезко, віддай, що хочуть, - може, їм більше треба.
