- Так, дідо, ти краще соображаєш від своєї баби.
Тереза розгублено стояла посеред хати і не могла
відігнати думку: де, де я його бачила, де чула цей рипучий голос?
- Беріть, все беріть, - нервово бігала по хаті і не могла знайти кожухи - забула, як заорало. Ясько зрозумів її, відкинув благеньке рядно, на якому спали. Кожухи лежали, рівно складені на ліжку.
- Беріть, грійтеся.
- Оце да! Добротні, в лісі не замерзнемо. А сало, а самогон?
- Цього вже нема, хоч душу витрушуйте, - Тереза осміліла. Вона згадала, вона знає, хто перед нею. Вона пам’ятає його промову на сільському сході про краще життя і свободу для таких, як вона. Пам’ятає його рипучий голос і велику голову з тісним кашкетом, якого стягував синій обруч. Клубок образи
і зневаги перетиснув горло. Вона випросталась і гостро глянула в очі прибульцям:
129
- Грійтеся!
Кожухи винувато повисли в чужих руках, м’яко виблискуючи білим хутром.
- Беріть, беріть усе, що хочете, може, вам ще щось треба? - обвела рукою хату. На причілковому вікні стояв гарний великодній кошик, наповнений свяченим зіллям і віночками, такими помічними при хворобах узимку.
- О! Це знадобиться! - лапата рука залізла в кошик. Дробилося сухе зілля, свячені віночки падали на землю... Крізь туман у голові Тереза почула, як жалібно заскрипіли двері, впускаючи до хати нічну сніговицю. Пішли, розчинилися в темряві...
Перед Йорданом Тереза зі свахою Михасихою пішли до міста дещо продати зі своїх бідних статків. Хотіла побачити, як у внуків рожевіють бліді личка на вигляд бубликів чи цукерок-лизачків.
Розложилися на лавці серед інших жінок. Кілька яєць, бурячки червоні, мачок, опіхана’ пшениця - все, що відірвали від себе. Від стояння Тереза дуже змерзла, не гріла навіть хустка-накиданка, а Михасиха закликала:
-Людоньки, свіженькі яєчка, свіжа пшеничка, все до свят!
І покупців, і продавців було обмаль, не помагало закликання. Захололи голі руки, і Тереза нахилилася, хухаючи на пальці. Раптом перед нею гарна пані поставила кошик, зручно вмощуючи його на лавці. Жінці враз зробилося гаряче, ніби в лице хтось сипнув приском. Вона вирізнила б його серед тисячі - сама ж на відпусті обирала, ще й переплатила, бо був такий тільки один. Підняла очі і мало не впала: пані була в її кожусі, бо хіба би його не впізнала? Вже рік його носила,
