З якого дива, думала дівчина, та ще й так зрання... Стрельнула очима. Плутонов стояв обм’яклий, винувато дивився під ноги. І тоді Янка помітила в сінях ще одного чоловіка у формі. Зблідла.
- Що сталося, чого ви тут?
-
- Яке зерно? - не второпала дівчина. І раптом, як блискавка, майнула думка: восени у невеличкому схроні у кімнаті мама сховала дві торбини насіннєвого жита. Заліпила, вимастила глиною долівку, чекала пори.
-
Тиша запала в хаті. Стук-стук щупом по долівці - і порожнина враз виказала себе. Танька спершу заніміла, дивлячись на те, а потім ураз зірвала благеньку верету з ліжка, оголяючи солому. Один торб’як хлопці уже витягай, а поки піднімали другий, жінка рвучким рухом розв’язала торбину, і жито з шумом шуснуло в солому.
-
-Ах ти, Плютоногий! - кричала жінка, силою жбурнувши його на ліжко, і дубасила кулаками, куди попало. - Ти його сіяв, ти його жав? Ти його знову крадеш, останнє крадеш! - волала з перекошеним лицем.
-
Танька й собі потягнулася за його поглядом. За городом на плоті чипів Микита, котрий ураз відсахнувся від нього, коли жінка люто зиркнула в його бік.
- Ах ти шкуродер проклятий! Щоб тобі повилазило і заціпило навіки! - Таньку всю трясло. Сльози бігли худим вицвілим обличчям. Вона вибирала добірні матюки і посилала усім і на всіх: на війну, на Микиту, на москалів...
- Веди, веди мене, Плютоногий! Мені вже все одно, хай відмучуся раз, і буде кінець. Ми вже зелені від юшки з буряка, давимося кукурудзяними підпал- ками і все чекаємо, коли буде ліпше... Он дівка на виданні, а її можна перекинути через хату!..
Янка стояла заніміло, Михань сидів у колисці, спершись на бильце, і тільки баба Каська сукала сухенькі кулачки:
- Що буде, ой людоньки! Та ми ж не крали, та то ж наша кривавиця! Та що ж ви робите! Бійтеся Бога!
-
