Зимовим ранком, коли благословилося на світ, стара Марта відійшла у засвіти.
Пішла шукати стежки до найрідніших.
Зима почалася на Покрову, але осінь ще не відступала, ще хлипала багнюкою, змішуючи снігову січку з дощем. Навіть собаки тулилися до дверей. Було сиро і маркотно.
Юстина грілася коло грубки, в якій горіли вогкі дрова, потріскували і сичали сирою юшкою. Переглядала свої убогі вбрання: дівочі, вишморгані часом. Треба щось латати, щось вшивати.
Не чула, як несміло рипнули двері і як перед нею стала Югася - живісінька, либонь, і помацати можна.
Жінка аж очі протерла, рвучко схопилась і десь із глибини грудей вичавила:
- Югасю, ти? Звідки? Ми вже не знали, що й думати: як у воду впала - ні листа, ні звістки. Де шукати?
Юстина кілька разів обернула сестру і з острахом запитала:
- Ти сама?
- А з ким би мала бути?
- Та...
Югася здогадалася, на що натякає сестра. Багато дівчат повернулося додому скривдженими, багато невинних діток не мають, де прихилити голови, і вдома чуються чужими.
- Юстино, що ти говориш! Та я долоні в кулак не складу, - образа стиснула груди. - Подивися на мої руки!
Юстина ніби прокинулася: перед нею стояла її молодша сестра, її Югася, навіть не скинувши обшарпаного ватника і торби, що теліпалася на плечі.
- Чи я дурна зовсім, що дурне мелю ще з порога?! Пробач, Югасю, певно, то від радості воно так виходить. .. Слухай, а це дійсно ти? - Юстина мовби щойно побачила сестру і, обнімаючи, приказувала: - Як добре, що ти придибала з тієї Німеччини, най вона западеться разом з її німаками, які стільки горя нам принесли! Дивися, скільки людей погинуло, скільки не вернуло додому хлопців...
- А Василь з Кривої вулиці вернув? - Югася напружено чекала відповіді.
-Живий, мама не натішиться... Тільки дуже кульгає - мав велику рану на нозі.
Югасі аж легше видихнулось, і ніби добрий дух огорнув усе її тіло. Не роздягаючись, заглядала в кожен куток
