— Що — чому?
— Чому ти хочеш зробити це для мене?
— Мені тебе шкода. Жодна жінка на таке не заслуговує.
— А що, як я хвойда?
Тут Тома не витримала і гигикнула.
— Авжеж. А я цариця Савська. Та хай там що, але існує РАГС. А в ньому інколи дають розлучення. Особливо таким парам, як ви.
— Ми вінчалися, — трохи поміркувавши, зізналася Наріне.
— Навіщо?
— Для краси. Дуже гарний обряд.
— Чудово. Я мала б це передбачити. Ти віруюча?
— Е-е... в принципі, так.
Тамара закотила очі — це було неважко, бо вони прагнули до неба без зайвих зусиль. Зомліти, чи що, заради цікавості? Ніколи з нею такого не було...
— Зрозуміло. А він?
— Ні.
— Але він, безумовно, хрещений?
— Боюся, що ні.
— О, мати божа, то що ж за піп вас вінчав?
— А Макс сказав попу, що хрещений. Як той перевірить? У ті часи свідоцтв про таїнство хрещення не видавали, робили це здебільшого тишком-нишком, ось і... Це вже потім він мені зізнався, що до церкви вперше потрапив, коли про вінчання домовлявся.
— Розумію, — повторила Тома. — Твій Максим виняткової душевної краси чоловік. Порядний і чистий, як лоно Мессаліни. Він хоч усвідомлює, який гріх узяв на душу, чи вважає, що й із чортом у пеклі розцілується?
— Не думаю, що його турбує така далека і туманна перспектива, як пекло, — сказала Наріне, переминаючись з ноги на ногу. Лише зараз Тамара зауважила, що її рятівниця стоїть боса на холодному лінолеумі, і їй стало соромно. Оскільки цього відчуття Тома не любила, бо воно створювало дискомфорт, довелося гаркнути:
