Берунського Броду прийшло більше, ніж половина людей.
На одному кінці луки Аслан наказав вкопати два дерев’яних кілки, вищі людського зросту, на відстані трьох футів один від одного.
Третій, легший, шматок' деревини був прибитий до них обох нагорі, з’єднуючи між собою так, що уся конструкція нагадувала дверний прохід нізвідки в нікуди. Навпроти стояв сам Аслан з Пітером по праву руку та Каспі- яном по ліву. Навколо них згуртувалися Сью- зан та Люсі, Трампкін і Трюфель, лорд Корне- ліюс, Ґленсторм, Ріпічіп та інші. Діти та гноми скористалися королівськими гардеробами Міразового замку - тепер усі Каспіянові придворні були одягнуті в шовк та одяг, розшитий золотом, білосніжна білизна проглядалася крізь розрізи у рукавах, сяяли срібні кольчуги й коштовності в руків’ях мечів, повсюди вид- нілись позолочені шоломи та пір’я в капорах - від цього видовища аж боліло в очах. Навіть тварини мали навколо ший коштовні ланцюги. Та ніхто не дивився ані на них, ні на дітей. Живе та ніжне золото Асланової гриви перевершувало все. Решта древніх нарнійців стояла обабіч луки. У дальньому кінці виднівся натовп тельмаринців. Яскраво світило сонце і все навколо обвівав легкий вітерець.
- Люди Тельмару, - звернувся Аслан, - ви, що шукаєте нову землю, почуйте мої слова. Я відішлю вас усіх до вашої власної країни, котру знаю я і котра вам невідома.
- Ми не пам’ятаємо Тельмару. Ми не знаємо, де це. Ми не знаємо, який він, - пробубніли тельмаринці.
- Ви прийшли до Нарнії з Тельмару, - мовив Аслан. - Але до Тельмару прибули з іншого місця. Ви взагалі не належите до цього світу. Ви прийшли сюди кілька поколінь тому, з того ж самого світу, до якого належить Великий Король Пітер.
Почувши ці слова половина тельмаринців почала скімлити:
- Ну ось. Ми ж казали. Він збирається нас убити, прибрати нас із цього світу.
А інша половина почала випинати груди і плескати одне одного по плечах, шепочучи:
- Отак. Можна було здогадатись, що ми не належимо до цього світу з усіма його химерними, знавіснілими, неприродними істотами. Ми королівської крові, от побачите.
Навіть Каспіян, Корнеліюс та діти повернулись до Аслана та вражено поглянули на нього.
- Спокій, - низьким голосом, близьким до гарчання, сказав Аслан. Здавалося, земля
трохи струснулась і кожна жива істота на лужку завмерла, наче скам’янівши.
- Вам, володарю Каспіяне, - продовжив Аслан, - можливо, відомо, що ви не здатні були б стати справжнім королем Нарнії, якби, як решта королів минулого, не були синами Адама і не прибули зі світу Адамових синів. Так воно і є. Колись, у тому світі, на морі, котре називають Південним, під час шторму на острів викинуло корабель із піратами. На острові вони поводились відповідно до свого покликання: вбивали місцевих мешканців, одружувалися з місцевими жінками, робили пальмове вино, пили його і п’яніли, і лягали у затінку пальмових дерев, прокидалися і сварились, а часом убивали одне одного. Після однієї з цих бійок шестеро з них, разом зі своїми дружинами, були змушені втікати. Вони рушили до центру острова і видряпались на гору, де увійшли до печери, маючи на меті там сховатись. Але то було магічна місцина: одна зі щілин або прогалин між цим та згаданим світами. У старі часи між світами було чимало щілин та прогалин, але зараз вони зустрічаються дедалі рідше. Та виявилась однією з останніх: я не кажу, що останньою. Отож вони впали, чи піднялись, чи щезли, чи пролізли крізь неї, і опинилися тут, на землі Тельмар, що була тоді безлюдною. Чому безлюдною -довга історія,
