великих дерев’яних горнятках, чашах та келихах, обвитих плющем, принесли вино: темне й густе, наче сироп із соку шовковиці, чисте червоне, як рідке желе, жовте вино і зелене вино, жовтаво-зелене і зеленкаво-жовте вино.
Стравопис дерев виявився зовсім іншим. Побачивши, що Кріт Шуфля Землекопач та його друзі випорпують ґрунту місцях, вказанихїм Ба- хусом, Люсі зрозуміла, що дерева їстимуть землю. Від цієї думки її аж пересмикнуло. Однак, побачивши принесені їм наїдки, вона заспокоїлась. Починали дерева з масної брунатної глини, страшенно схожої на шоколад. Едмунд навіть скуштував шматочок, однак йому не посмакувало. Втамувавши голод, дерева взялися за землюзрожевимвідтінком.Воналегшайсолод- ша, пояснювали ненажери. Замість сиру деревам принесли крейдяний ґрунт, а потім настала черга ніжного десерту: найкращого золотоносного піску, посиланого відбірним срібним пісочком. Вони випили трохи вина, від якого гостролисти стали страшенно балакучими: не дивно, адже зазвичай вони вгамовували спрагу глибокими ковтками роси, змішаної із дощем, та приправленої пахощами лісових квітів і повітряним смаком найтонших хмаринок.
ОтакАслан гостив нарнійців до пізньої ночі. Давно вже зайшло сонце і з’явилися зорі. Велике вогнище ще дужче пашіло жаром, хоча шуміти стало набагато менше. Воно сяяло, наче маяк посеред темних лісів, і налякані тельмаринці, побачивши його здалеку, дивувалися, що ж це за дивовижа. Найприємнішим у святі виявилось те, що не було потреби перериватись і йти геть: розмови просто ставали все тихішими та повільнішими, істоти одні за одними починали куняти, і врешті-решт западали в сон, простягнувши ноги до вогню та притулившись до своТх друзів. Невдовзі все коло затихло, тож знову можна було почути дзюрчання води по камінцях Берунського Броду. І тільки Аслан та місяць, не кліпаючи, усю ніч дивились одне на одного.
Наступного дня по всій країні з посланням для втікачів-тельмаринців, враховуючи, звісно, берунських в’язнів, були розіслані посланці - здебільшого, птахи та білки. Вони повідомляли, що тепер королем НарніїєКаспіян, і що відтепер країна нщіежить тваринам, котрі розмовляють, гномам, дріадам, фавнам та іншим істотам так само, як і людям. І ті, хто згоден залишатись тут у нових умовах, мають на це право. А тим, кому ця ідея не до вподоби, Аслан подарує новий дім. Кожен, хто бажає туди потрапити, повинен прийти до Аслана та королів до Берунського Броду, рівно в полудень п’ятого дня. Можете собі уявити, яку кількість роздумів викликало це серед
тельмаринців. Дехто - переважно молодь - котрі, як і Каспіян, чули історії про Старі Часи, тішилися з того, що все повернулось. Вони вже починали заводити дружбу з істотами. Ці люди вирішилизалишитисьуНарнії.Алебільшістьліт- ніх чоловіків, особливо тих, котрі обіймали важливі посади при Міразі, не тямилися від злості і не бажали жити в країні, де не могли керувати зі свого сідала.
- Жити тут, з усіма цими дурнуватими дресированими тваринами! Навряд, - казали вони.
- Та ще й із привидами, - здригаючись, додавали інші. - Ось ким насправді є ті дріади. Це нерозсудливо.
Були й такі, яких мучили підозри:
- Я їм не довіряю, - казали вони. - Не довіряю цьому жахливому Левові і решті. Він недовго ховатиме від нас свої пазурі, от побачите.
Але так само з підозрою вони ставились і до його пропозиції подарувати їм новий дім.
- Найправдоподібніше, що він забере нас до свого лігва і зжере одного за одним, - бурмотіли вони.
І чим більше вони розмовляли про це між собою, тим більше підозр та злості у них з’являлось. Однак вказаного дня до
