- Н-не думаю, володарю, - сказав Каспіян.
- Я всього лише дитина.
- Добре, - кивнув Аслан. - Якби ти почувався готовим, це було б доказом того, що насправді ти ще не дозрів. Тому нарікаю тебе королем Нарнії - королем під нами та під Великим Королем - лордом Кер-Паравелу, імператором Самотніх Островів. Тебе та твоїх спадкоємців, доки існуватиме твоя раса. І твоя коронація - а це що таке?..
До них наближалась чудернацька мала процесія: одинадцять мишей, шестеро з яких несли когось на носилках, зроблених із гілок. Носилки ці були не більшими від великого географічного атласу. Ніхто не бачив іще мишей настільки пригніченими. Вони брели, обліплені болотом і кров’ю, опустивши вуха, звісивши вуса, хвости тягнулись за ними по траві, а їхній провідник грав на тоненькій сопілочці меланхолійну мелодію. На носилках лежала волога купка шерсті - все, що залишилось від Ріпічіпа. Він все ще дихав, але скидався більше на мертвого, ніж на живого: незліченні рани, розтрощена лапа і забинтований обрубок на місці хвоста.
- Тепер ти, Люсі, - мовив Аслан.
Люсі за мить вихопила свою діамантову пляшечку. Хоч на кожну Ріпічіпову рану потрібно було вилити всього лише краплину рідини, ран виявилось так багато, що, поки дівчинка закінчила свою роботу, навколо неї висіла тривожна й довга тиша. Врешті пан мишак зіскочив із нош. Його рука відразу ж ухопилась за руків’я меча, а другою він підкрутив вуса і вклонився.
-Вітаю, Аслане!-почувся його пронизливий голосок. - Для мене великачесть... - несподівано мишак замовк.
Справа в тому, що він досі не мав хвоста: чи то Люсі про нього забула, чи то ліки могли гоїти рани, та не могли знову відрощувати частини тіла. Ріпічіп помітив це, кланяючись. Можливо, щось змінилось у його здатності зберігати рівновагу. Тваринка поглянула через праве плече. Так і не побачивши хвоста, він ще далі витягнув шию, аж доки не був змушений розвернути плечі, аза ними й усе тіло. Задня частина розвернулась також, і він більше не міг її бачити. Мишак знову витягнув шию, намагаючись зазирнути через плече - та марно. І щойно обернувшись навколо себе тричі поспіль, бідолаха усвідомив жахливу правду.
- Я збентежений, - звернувся Ріпічіп до Аслана. - Я геть втратив обличчя. Благаю вашого прощення за те, що з’явився тут у такому непристойному вигляді.
- Це тобі тільки на користь, малюк, - мовив Аслан.
- Все одно, - відповів Ріпічіп, - якщо ще хоча б щось можна було вдіяти... Можливо, Її Величність? - і він уклонився Люсі.
- Але навіщо тобі хвіст? - поцікавився Аслан.
- Володарю, - мовив мишак, - я можу їсти, спати та померти за короля безхвостим. Але хвіст - це честь і слава мишаків.
- Я часом думаю, друже, - сказав Аслан,
- чи не зачасто ти міркуєш про свою честь.
