лев’ячу голову, жінка не закричала і не знепритомніла. Вона сказала:
- Ох, Аслане! Я знала, що це правда. Я чекала на тебе все життя. Ти прийшов, щоб забрати мене звідси?
- Так, найдорожча, - мовив Аслан. - Але це буде не найдовша з твоїх подорожей.
Поки він говорив, до виснаженого обличчя жінки повертався колір, наче просвітлів край хмари перед сходом сонця. Її очі заяскравіли, вона сіла і промовила:
- Ну що ж, я проголошую, що почуваюсь набагато краще. Гадаю, я навіть можу сьогодні поснідати.
- Ось вам, матінко, - сказав Бахус, опускаючи глек у колодязь і простягаючи їй. Але у глеку плюскалась уже не вода: то було коштовне вино, червоне, наче желе з порічок, густе, як олія, поживне, мов телятина, воно дарувало тепло, як чай, і прохолоду, як роса.
- Гм, ви щось зробили з нашим колодязем, - сказала стара жінка. - Яка добра зміна, дуже добра.
І вона зістрибнула з ліжка.
- Сідай на мене, - мовив до неї Аслан, і додав, звертаючись до Сьюзан та Люсі. - Королеви, вам тепер доведеться бігти.
- Це анітрохи не гірше, - сказала Сьюзан. І вони продовжили подорож.
І ось, нарешті, стрибаючи, танцюючи і співаючи, з музикою, сміхом, воланням, гавканням та іржанням, вони всі прибули на місце, де, покидавши мечі та піднявши вгору руки, стояла МІразова армія, а навколо, тяжко дихаючи, згуртувались солдати Пітера, все ще озброєні, з суворими та веселими обличчями. Несподівано стара жінка зіслизнула з Аслано- вої спини, кинулася до Каспіяна і вони обійнялись. Так, це була його нянька.
? Розділ п’ятнадцятий ?
АСЛАН ВІДЧИНЯЄ ДВЕРІ В ПОВІТРІ
При появі Аслана щоки тельмаринських солдатів набрали кольору холодного соусу, жижки затрусилися, і багато з них упали долілиць. їхній страх був посилений тим, що раніше вони не вірили в левів. Навіть руді гноми, знаючи, що Лев - їхній друг, стояли, роззявивши роти, нездатні вимовити й слова. Дехто з чорних гномів, тих, що належали до загону Нікабрика, почали задкувати. Натомість тварини, котрі розмовляли, щільно оточили Лева, не припиняючи муркотіти та рохкати, повискувати та задоволено іржати, метляючи хвостами, тручись об нього, шанобливо торкаючи його носами, походжаючи туди й сюди, пролізаючи під його тілом і ногами. Якщо вам доводилось бачити кошеня, що не тямиться від любові до великого собаки, якого знає і якому довіряє, ви матимете точну картину поведінки тварин. Пітер, ведучи Каспіяна, торував їм шлях крізь натовп звірів.
- Це Каспіян, володарю, - сказав він. Ка- спіян опустився на коліна і поцілував левову лапу.
- Ласкаво прошу, принце, - мовив Аслан.
- Чи готовий ти прийняти владу над Нарніею?
