Раптом уперед, поклонившись, виступив Ріпічіп.
- Якщо мій приклад може вам стати в пригоді, Аслане, - сказав він, - я за вашим наказом, без миті вагань, проведу крізь цю арку одинадцять мишей.
- Ні, маленький, - мовив Аслан, м’яко по-
клавши шовковисту лапу на Ріпічіпову голову. - Люди робитимуть з вами жахливі речі в тому світі. Вони будуть показувати вас на ярмарках. Подати приклад мусить дехто інший.
- Давайте, - несподівано звернувся до Ед- мунда та Люсі Пітер. - Надійшов наш час.
- Ти про що? - запитав Едмунд.
- Ходімо сюди, - покликала Сьюзан, котра, здавалось, усе розуміла. - Зайдімо за дерева. Ми повинні його змінити.
- Що змінити? - здивувалась Люсі.
- Наш одяг, звісно, - відповіла Сьюзан. - Якими ж дурниками ми виглядатимемо на платформі англійської станції у цих шатах.
- Але наші речі в Каспіяновому замку, - сказав Едмунд.
- Ні, - заперечив Пітер, ведучи їх крізь густий ліс. - Вони тут. Пакунки з ними привезли сьогодні вранці. Усе влаштовано.
- Саме про це Аслан розмовляв із тобою та Сьюзан цього ранку? - запитала Люсі.
- Так, про це і про інші речі, - Пітерове обличчя набрало поважного вигляду. - Я не можу розповісти вам усього. Він хотів сказати дещо мені та Сью, тому що ми більше не повернемось до Нарнії.
- Ніколи? - перелякано закричали Едмунд та Люсі.
- Ох, ви обоє повернетесь, - заспокоїв їх Пітер. - Принаймні з того, що він сказав, мені стало зрозуміло, що одного дня ви знову опинитесь тут. А ми зі Сью - ні. Він каже, що ми вже надто дорослі.
- Ох, Пітере, - сказала Люсі. - Як не пощастило! Ти витримаєш?
- Що ж, гадаю, так, - мовив Пітер. - Все зовсім не так, як я думав. Ви зрозумієте, коли настане ваш останній раз. Хутчіш - ось наші речі.
Дивно і не надто приємно було знімати королівський одяг і одягати знову шкільні речі (не дуже чисті) у такому великому товаристві. Кілька наймерзенніших тельмаринців глузливо зареготали. Але решта істот привітали їх та піднялись, щоб ушанувати Великого Короля Пітера, королеву Рогу Сьюзан, короля Едмунда та королеву Люсі. Настали ніжні прощання (у випадку Люсі - зі слізьми на очах) з усіма старими друзями: тварини цілували їх, Опецькуваті Ведмеді стискали в обіймах, Трампкін тиснув руки, а наприкінці Трюфель пригорнув усіх до серця, лоскочучись вусами. Каспіян, звісно, простягнув Сьюзан
