залишилося навіть згадки. По-третє, добре заплатить. Ви ж розумієте: імпортеру цукрової трості конкуренція у вигляді вітчизняного продукту не потрібна. Рома Шиллєр, як завжди, дивився у корінь. Сердюк дав відмашку, машина запрацювала: Рома зустрівся з людиною Олексія Ординського в Києві, за годину зустрівся знову, але вже для попередніх торгів, ще за дві години з уповноваженою людиною Ординського зустрівся сам Сердюк, дістав гарантії у вигляді певної суми, зобов'язався назавтра внести до реєстру акціонерів цукрозаводу будь-яких осіб, список яких передадуть від пана Ординського, забезпечити повну відсутність реагування з боку влади, натомість — допомогу в скорішому входженні. Справи надихали. Тільки Макс досі не знайшовся. Ще зранку Володимир Гнатович наказав Марті організувати делікатний пошук. — Володимире Гнатовичу… Дозвольте залучити одну дуже рспективну людину. У нас же є вакансія, а я би випробувала… чи підійде… — Нам, Марто, потрібні віддані, а не перспективні, — насторожився Сердюк. — Ось… Він перспективний саме у… проявах відданості! — не здавалася Марта. Сердюк дозволив, і радісна, як з конопель, Марта побігла організовувати пошуки Макса. На третю дня — жодної ниточки. Сердюк напружив Баклана і вирішив пообідати. Після вдалих переговорів з представниками Ординського обідати вдома під акомпанемент Жениного лементу здалося геть безглуздою ідеєю, тому Сердюк запропонував «мордодєлу» Шиллєру розділити з ним трапезу в тихому ресторані. Рома аргументовано відмовився. — Поїду до «Квадроавтомато», перевірю лікаря на лояльність, якщо ви ще не вирішили його подальшу долю… — Куди ти поспішаєш? — підозріло примружив око Сердюк. — Садюга… З усіх твоїх Геніальних планів завжди випадає зайва людина… Не думав організувати на цвинтарі окрему секцію під назвою «Список Шиллєра»? — Список взагалі був Шиндлєра… Він рятував… — Стули пельку! — А плани не мої! — не зупинився Шиллєр. — Ваші! — Що?! — Хай живе?! Зараз поїду і відпущу під три чорти. Тільки накажіть. — Рома дуже ризикував, але інтуїція підказувала: ризик виправданий. Після такого нахабства Сердюк навряд чи зацікавиться, куди саме зараз поїде Рома. — Ах ти, покидьок! — розходився Сердюк, стовідсотково виправдовуючи Ромині сподівання. — Пішов звідси! Пішов! Рома стривожено глянув на Сердюка, мирно запитав: — Що з вами, Володимире Гнатовичу? Ви… у нормі? — В нормі, — відповів глухо. — Щезни вже… Рома Шиллєр щез і за двадцять хвилин виник перед тремтячим від люті Ростиславом Коноваленком. «Ого! — подумав азартно. — У Ростика навіть шия червона…» Приїхати до Коноваленка після появи на території злощасної лікарні військових із дизель-ґенераторами було вже не просто ризикованим кроком — на таке могла зважитися тільки непробачно легковажна чи надзвичайно самовпевнена людина. Тим більш Коноваленко ще й тями не мав про рейдерську атаку на його цукрозавод, що теж Рома ставив у заслугу особисто собі. Але він розмірковував так: Коноваленку й на думку не спаде, що перевербований ним Шиллєр продовжує живити ідеями Сердюка. Дурний Коноваленко, мабуть, вважає, що має тепер шпигуна в Сердюковому лігві, а за це треба платити, і червона від гніву шия — гарантована ознака неадекватно щедрих кроків. Ну, то до справи. — Сердюк домовився з військовими… — Вже знаю! — процідив Крноваленко. — Я намагався зосередити Володимира Гнатовича на пошуках зниклого свідка, але він… — Не знайшов? — напружився Коноваленко. — Кого? Свідка? Ні, — на межі фолу. — Знаєте, дизель-генератори… Це, звичайно, дуже неординарний крок. — Чому? — не зрозумів Коноваленко. — Все Геніальне — просто. Проти лому нема прийому. Дизель-генератори вивезти з лікарні можна тільки за допомогою сили, а це вже… Це вже кримінал. «Світяться» інтереси, люди… Погано. Дуже погано. — Але ми знайдемо ще простіший варіант. — Коноваленко потягся до стола, дістав з шухляди немалий стос грошиків, поклав перед Ромою. До справи, до справи! Завтра Ромі сюди вже ходу не буде, брати треба сьогодні. — Адміністративна реформа! — видав блискавичну ідею. — Що? — оторопів Коноваленко. — Яка адміністративна реформа?. Тупий! Сердюк за мить би оцінив. Правда, послав би Рому під три чорти, а потім реалізував як власну, але зрозумів би за секунду. «І тому я обираю Сердюка», — пояснив сам собі Рома і взявся пояснювати тупому Коноваленку. — Лікарня районна? Районна. Треба ліквідувати район. — Яким чином? — усе ще не врубався Коноваленко. — Адміністративно-територіальна реформа, — взяв себе в руки і спокійно повторив Шиллєр. — До речі, ідея давно висить у повітрі! Час освіжити. На рівні держави переглядаємо доцільність нинішнього адміністративно-територіального поділу України на області, райони і так далі. Не бачимо доцільності і ліквідуємо, наприклад, район з вашою лікарнею в райцентрі. Приєднуємо його до сусіднього, одна райлікарня на новий, об'єднаний район. А ваша… А! Вам, до речі, найбільше зиску. Відірвете не один корпус з територією, а всю лікарню. І всю територію. Наскільки я розумію, з цього все починалося? Коноваленко задумався. Рома встиг роздивитися новий акваріум з новими, ще живими рибками, важкі коричневі портьєри на вікнах… «Він що, кіно тут дивиться?» Перерахував пляшки у прозорому скляному барі, здивувався поганому смаку — горілка, горілка, горілка… А де свобода вибору? Врешті знайшов в інтер'єрі штуку, від якої б не відмовився, — плаский ніж зі слонової кістки для розрізання конвертів. Уявив грубого Коноваленка з витонченим ножем у руці, зітхнув: космонавт з граблями. — І як це зробити? — врешті подав голос Коноваленко. — На таку реформу — часу й часу, а мені треба… — Експеримент! — Рома зосередився на справі. — Який експеримент? — Коноваленку все треба було розжувати до манки і покласти до рота. — Ми ж
Вы читаете РАЙ.центр
