дихання уже саме собою стає зітханням».
«Тепер я поглядаю на нього з такою легкістю, як поглядають на головоломку, кажучи собі: “То й що, коли я не можу загнати кульки в їхні дучки, адже все це - моє, склянка, дошка, кульки й решта; усе це мистецтво я можу просто сховати собі до кишені”».
21 грудня. Примітні місця з «Подвигів Великого Александра» Михайла Кузьміна:
«Дитина, верхня половина якої мертва, нижня - жива, дитячий трупик із червоними ніжками, що ворушаться».
«Нечистих царів, Ґоґа й Магога, які харчувалися черв’яками та мухами, він загнав до потрісканих скель і до кінця світу запечатав їх Соломоновою печаттю».
«Кам’яні потоки, де замість води з гуркотом перекочується каміння, піщані струмки, які течуть три дні на південь, три дні - на північ».
«Амазонки, жінки з випаленою правою груддю, короткими косима, в чоловічому взутті».
«Крокодили, що своєю сечею спалюють дерева».
Був у Баума10, слухав такі чудові речі!
22 грудня. Сьогодні я навіть не важуся ставити собі докорів. Кинуті в цей порожній день, вони мали б огидний відголосок.
24 грудня. Щойно я пильніше придивився до свого письмового столу й збагнув, що за ним нічого путнього не зробиш. На ньому лежить безліч усіляких речей, створюючи безлад без будь-якої розміреності й бодай якоїсь сумісності безладно розкиданих речей, яка звичайно й дає змогу терпіти будь-який безлад. Хай там який безлад виявиться на зеленому сукні, він може бути й у партері старих театрів. Та коли із стоячих місць...
25 грудня. ...з висунутої шухляди під приставкою до столу виповзають у вигляді зовнішніх сходів підшивки давніх газет, каталоги, листівки з краєвидами, листи - всі почасти просто розірвані, почасти розпечатані, - і це непристойне видовище псує все. Окремі досить великі речі в партері виступають щонайактивніше, так ніби в театрі дозволено, щоб у глядацькій залі торговець давав лад своїм конторським книгам, стельмах цюкав сокирою, офіцер розмахував шаблею, священик звертався до сердець, вчений - до розуму, політик - до громадянського почуття, щоб закохані не стримували себе, і т. ін. Це тільки на моєму письмовому столі дзеркало стоїть так, що хоч зараз сідай голитися, одежна щітка лежить щетиною вниз, гаманець відкритий - на той випадок, якщо я схочу за щось заплатити, з низки ключів один стирчить - хоч бери й стромляй його в замок, а краватка ще трохи обвиває скинутий комірець. Вище наступна висунута шухляда приставки, затиснена з боків двома невеличкими замкненими шухлядками, являє собою не що інше, як таку собі комірчину, немовби низенький балкон глядацької зали, по суті, найвидніше місце в театрі, зарезервоване для найвульґарніших людей, для старих гульвіс, в яких внутрішній бруд помалу проступає назовні, для неотесаних парубків, що позвішували ноги з балконних поручнів. Сім’ї, в яких так багато дітей, що на них лише кидають короткий погляд, не в змозі всіх їх перелічити, розводять тут бруд убогих дитячих кімнат (уже в самісінький партер затікає), в темному заднику сидять невиліковні хворі - на щастя, їх видно тільки тоді, коли туди присвічують, і т. ін. У цій шухляді лежать старі папери, які я вже давно б повикидав, якби мав кошика на сміття, олівці з обламаними оливами, порожня сірникова коробка, прес-пап’є з Карлсбада, лінійка з таким нерівним краєм, який зашкодив би навіть сільському путівцю, численні запонки, тупі леза до бритви (для них нема місця на цілому світі), затискачі до краваток і
