19 листопада. Даремно згаяні дні, змарнована в чеканні снага і, хоч нічого й не робив, біль, що вривається, вкручується в голову.
Лист до Верфеля. Відповідь.
У пані М.-Т.111 Беззахисність супроти всього. Різка розмова в Макса. Огидне почуття другого ранку.
З фройляйн Ф. Р. і Естер.
У Старо-Новій синагозі на доповіді про Мішну. Додому з д-ром Єйтелесом112. Велика зацікавленість деякими спірними питаннями.
Жалісливі почуття з приводу холоду, з приводу всього. Тепер, о пів на десяту вечора, в сусідній квартирі хтось забиває в суміжну стіну цвяха.
21 листопада. Цілковита непотрібність. Неділя. Вночі не зімкнув очей. До чверть на дванадцяту в ліжку, при сонячному світлі. Прогулянка. Обід. Читав газету, перегортав старі каталоги. Прогулянка: Гібернерґасе, Міський парк, Венцельсплац, Фердінандштрасе, далі н бік Подолу. Ледве розтяг на дві години. Час від часу відчував сильний, один раз просто-таки пекучий головний біль. Повечеряв. Тепер удома. Хто може з розплющеними очима споглядати це згори від початку до кінця?
25 грудня. Розгорнув щоденника з особливим наміром - приспатися. Але випадково на очі потрапляє останній запис, і вже уявляю собі тисячу записів такого змісту за останні три-чотири роки.
Учора відверто поговорив із шефом, позаяк позавчора вночі, вирішивши поговорити й давши обітницю не відступати, дістав змогу дві години поспати - хоч і неспокійно, а все ж поспати. Запропонував шефові чотири варіанти: 1. Залишити все, як було минулого щонай- жахливішого, нестерпного тижня й закінчити нервовою істерією, божевіллям чи ще чимось таким; 2. Іти у відпустку не хочу - через якесь там почуття обов’язку, та й нічого це не допоможе; 3. Звільнитися тепер не можу - через батька, матір і завод; 4. Залишається тільки військова служба. Відповідь: тиждень відпустки і курс лікування гематогеном - шеф хоче пройти цей курс разом зі мною. Він і сам, певно, дуже хворий. Якщо піду і я, відділ осиротіє.
Полегкість після відвертої розмови. Вперше словом «звільнення» майже офіційно сколихнув атмосферу в установі.
І все ж таки сьогодні майже не спав.
Весь час оця надокучлива, сповнена страху думка: якби ж я був поїхав ще в 1912 році - у розквіті сил, з ясною головою, не виснажений намаганнями погасити живу снагу!
Із Ланґером: Максову книжку він зможе прочитати аж через тринадцять днів. Він міг би почитати її на Різдво, позаяк за давнім звичаєм на Різдво не можна читати Тору, але цього року Різдво випало на суботу. А через тринадцять днів російське Різдво, тоді він і читатиме. За середньовічною традицією художній літературі чи світським наукам можна присвячувати себе аж після сімдесятьох років, згідно з менш суворим поглядом - після сорока років. Єдина наука, яка становила виняток, була медицина. А тепер не можна працювати й у медицині, позаяк вона надто тісно переплелася з іншими науками. - У клозеті не можна думати про Тору, тому там можна читати світські книжки. Один дуже побожний пражанин, такий собі К., мав глибокі
