світські знання, і все те він надбав у клозеті.
19 квітня. Він хотів відчинити двері, що виходили в коридор, але вони не піддалися. Він глянув угору, вниз і не побачив жодної перешкоди. Не були двері й замкнені, ключ стримів ізсередини, і якби хтось спробував був замкнути двері з коридора, то ключа виштовхнув би. Та й кому потрібно їх замикати? Він штовхнув двері коліном, матова шиба дзенькнула, але двері не відчинились. Ти диви.
Він повернувся до кімнати, ступив на балкон й визирнув униз на вулицю. Та, не встигнувши навіть осягнути думкою буденне післяобіднє життя внизу, він знов підійшов до дверей і ще раз спробував їх відчинити. Але це була вже не спроба, бо двері одразу відчинились, не довелося навіть їх штовхати, вони просто-таки розчахнулися від протягу з балкона; легко, мов дитина, якій задля жарту дозволили доторкнутись до клямки, хоч насправді на неї натискає дорослий, він вийшов до коридора.
Три тижні я матиму для себе. Хіба це назвеш жорстоким поводженням?
Недавно приснився сон: ми живемо на Ґрабені неподалік від кав’ярні «Континенталь». Із Герренґасе в бік міського вокзалу завертає полк. Батько: «На таке треба дивитись, поки є змога», - а тоді підскакує (в коричневому домашньому халаті Фелікса, вся постать - помісь обох) до вікна й розпластується, розкинувши руки, на дуже широкому, прикро нахиленому назовні віконному парапеті. Я хапаю його й тримаю за обидві петлі, крізь які протягують пояс халата. Зі злості він вистромлюється з вікна ще далі, а я щосили напружуюся, щоб його втримати. І думаю про те, як добре було б прив’язати до чогось мотузком свої ноги, щоб батько не потяг мене за собою. Щоправда, щоб зробити це, я мав би бодай на мить відпустити батька, а це неможливо. Такого напруження сон - а тим більше мій сон - не витримує, і я прокидаюсь.
20 квітня. Коридором назустріч йому йшла господиня з листом. Він пильно дивився в обличчя старої жінки - не на лист, який тим часом розпечатував. Потім прочитав: «Вельмишановний пане! Вже кілька днів Ви мешкаєте напроти мене. Своїм виглядом Ви навдивовиж нагадуєте мені одного мого давнього, доброго знайомого. Зробіть мені ласку й навідайтеся до мене сьогодні пополудні. Щиро вітаю. Луїза Галька».
- Гаразд, - промовив він, звертаючись до господині, яка все ще стояла перед ним, і водночас до листа. Це була сприятлива нагода завести, можливо, вигідне знайомство в цьому місті, поки що йому цілком чужому.
- Ви знаєте пані Гальку? - спитала господиня, поки він брав капелюха.
- Ні, - відказав він запитливим тоном.
- Дівчина, яка принесла листа, - це її служниця, - пояснила господиня, мовби вибачаючись.
- Можливо, - мовив він, роздратований її втручанням, і поквапився вийти з квартири.
- Вона вдова, - видихнула вслід йому вже з порога господиня.
Сон: точиться бійка між двома гуртами чоловіків. Гурт, у якому і я, схопила одного із супротивників - голого здоровила. П’ятеро з нас тримають його: один - за голову, по двоє - за руки й за ноги. На жаль, ми не маємо ножа, щоб його зарізати, й заходжуємося питати всіх поспіль, чи нема в кого-небудь ножа, але його ні в кого нема. Та позаяк гаяти часу чомусь не
