Амалія, так мовби чекання перед дверцятами трохи привело її до пам’яті, тепер сховалася за Ганса й першою влазити не хотіла, зате його підштовхувала, бо з ним потрапити до крамниці їй кортіло дуже. Ганс лежав перед самими відчиненими дверцятами, відчував прохолодний повів із них, йому не хотілося ні всередину, ні до того незнайомця, ні по той бік тих численних дверей, що могли позачинятися, ні до холодного, величезного старого будинку. Та позаяк він уже лежав перед цим отвором, то спитав:
- А ви знаєте нашого батька?
- Ні, - відповів чоловік, - та входьте ж, нарешті, я не маю права так довго тримати двері відчиненими.
- Він не знає нашого батька, - промовив Ганс до Амалії й підвівся; хлопець ніби відчув полегкість, ні, тепер він туди вже запевне не піде.
- Та я ж його знаю, - сказав чоловік і вистромив голову з дверцят далі. - Звичайно, я його знаю - різника, отого високого різника з крамниці біля мосту, я сам іноді купляю там м’ясо, гадаєте, я впустив би вас до крамниці, якби не знав вашої сім’ї?
- А чого ж ти спершу сказав, що не знаєш його? - запитав Ганс і, сховавши руки до кишень, уже й геть відвернувся від дверцят.
- Бо не хочу отак навлежачки розводити довго теревені. Спочатку ввійдіть, тоді й побалакаємо. А втім, тобі, малий, зовсім не конче сюди входити, навпаки, мені було б краще, якби ти зі своєю невихованістю зостався надворі. А ось твоя сестра, вона розумніша, нехай входить, я буду їй радий. -1 простяг Амалії руку.
- Гансе, - озвалася Амалія, подаючи руку незнайомцеві, але ще но взявши його руки, - чого ти не хочеш увійти?
Ганс, не знаходячи після останньої чоловікової відповіді видимої причини для своєї ворожості, тільки тихо промовив до Амалії:
- Він так шипить.
Незнайомець справді шипів, і то не лише тоді, коли розмовляв, а й коли мовчав.
- Чому ти шипиш? - спитала Амалія, бажаючи бути посередницею між Гансом і незнайомцем.
- Тобі, Амаліє, я відповім, - сказав чоловік. - Мені важко дихати, це через те, що я весь час кручусь у цій вологій крамниці, вам я теж не радив би залишатися тут надовго, але якщо зазирнути на хвилинку, то це страшенно цікаво.
- Я йду, - сказала Амалія й засміялась, її вже поривала цікавіть. - Але, - додала вона вже не так поквапно, - Ганс повинен піти зі мною теж.
- Звісно, - мовив незнайомець, тоді вистромився з отвору всім тулубом, схопив геть спантеличеного Ганса за руки, аж той одразу впав, і щосили потяг усередину.
