бачитися принаймні двічі на тиждень, якщо не частіше. Всі погодилися, навіть четвертий, який скраю ледве зрозумів, про що Франц говорив тихим голосом. Мовляв, таке задоволення, безперечно, варте тих незначних зусиль, які час від часу будуть потрібні. Францові здалося, нібито його глухий голос став покарою за те, що він непрохано заговорив за всіх. Але він не відступав. А якщо колись, провадив він, хтось і справді не зможе прийти, то це буде на шкоду тільки йому, і він зможе потішитися наступного разу, але чому інші троє мають відмовлятися один від одного, хіба трьох недостатньо один для одного, а як доведеться - то й двох? «Звичайно, звичайно», - відповіли всі. Самуель, що йшов скраю, відділився й рушив трохи попереду, бо так було краще всіх видно. Але потім це йому не сподобалось, і він знов приєднався до решти.
Роберт запропонував:
- Збиратимемося щотижня й вивчатимемо італійську мову. Ми ж бо вирішили вивчати італійську, адже торік іще в отому куточку Італії, де ми були, нам стало зрозуміло, що нашої італійської досить тільки для того, щоб спитати дорогу, - пригадуєте, коли ми заблукали серед виноградників у Шампані. Отой стрічний чоловік мусив добряче напружитися, щоб зрозуміти нас. Виходить, нам треба вчитися, якщо цього року знов хочемо поїхати до Італії. Тут уже нічого не вдієш. А хіба не найкраще вчитися разом?
- Ні, - заперечив Макс, - гуртом ми нічого не вивчимо. Я знаю це так само напевно, як і те, що ти, Самуелю, за спільне навчання.
- Ще б пак! - сказав Самуель. - Гуртом ми вчитимемося дуже добре, немає сумніву.
Вони пішли повільніше й послабили руки.
- Але ж гуртом ми ще нічого не вчили, - промовив Франц. -1 мені це дуже подобається.
- Щось я не розумію, - озвався Самуель. - Спершу ти хочеш, щоб ми зустрічалися щотижня, а тоді знов не хочеш.
- Та ж послухай, - сказав Макс, - ми з Францом хочемо тільки, щоб нашим зустрічам не ставало на перешкоді навчання і щоб нашому навчанню не ставали на перешкоді зустрічі, оце й усе.
- Атож, - підтакнув Франц.
- Та й часу вже не багато лишилося, - провадив далі Макс, - тепер червень, а у вересні ми збираємося їхати.
- Тим-то я й хочу, щоб ми повчилися гуртом, - сказав Роберт і витріщився на тих двох, що виступали проти нього. Коли йому заперечували, шия в нього ставала особливо гнучка.
Гадаєш, що описуєш його правильно, але це тільки приблизний опис, і його коригує щоденник.
Мабуть, це закладено в самій суті дружби і супроводжує її, мов тінь, - один щось вітає, другий висловлює з цього приводу жаль, а третій і геть нічого не помічає...
