безутішним, а то його не можна було б провадити щовечора, надто через те, що навіть коли його вигадували, воно було таке невтішне, що не народилося жодної бодай сякої-такої схеми, яка дала б змогу уникнути досить частої появи всієї людини. Симпатичний стрибок клоуна через крісло в порожнечу бічних лаштунків. Усе це нагадує виставу в приватному товаристві, де з дружніх почуттів особливо плескають після важкого, незначного номера, щоб, з огляду на невдалий виступ, вдалими оплесками домогтися чогось гладенького, заокругленого. Співак Вашата. Такий нікудишній, що розгублюєшся вже від самого його вигляду. Та, позаяк чолов’яга він міцний, йому все ж таки щастить якоюсь нелюдською, запевне лише мною усвідомленою силою сяк-так утримувати увагу публіки.
Ґрюнбаум справляє вплив своїм нібито лише на позір безнадійним існуванням.
Одіс, танцівниця. Круті клуби. Справжня безплотність. Червоні коліна пасують лише до танцю «Весняний настрій».
ЗО вересня. Позавчора дівчина в сусідній кімнаті (Г.Г.).
Ще про Кубіна. Звичка неодмінно повторювати останні слова співрозмовника схвальним тоном, навіть якщо з його подальших власних слів випливає, що він із співрозмовником зовсім не згоден. Прикро. - Слухаючи його численні історії, можна забути, чого він вартий. Та раптом тобі нагадують про це, і тебе поймає острах. Ішлося про те, що ресторанчик, до якого ми збиралися зайти, небезпечний; він заявив, що в такому разі туди не піде; я спитав, невже він боїться, на що він відповів, тримаючи до того ж мене попідруч: «Звичайно, я молодий, і в мене багато ще попереду».
Весь вечір він часто і, на мою думку, дуже поважно говорив про мої й свої затвердіння. Та близько півночі, коли моя рука звисла зі столу, він загледів частину її й вигукнув: «Та ви й справді хворий!» Обходився він зі мною відтоді ще лагідніше, а згодом навіть завадив решті вмовити мене піти разом з усіма до д. р. Коли ми вже попрощалися, він здалеку ще гукнув мені: «Реґулін!»
Тухольський і Шафранський. Берлінська вимова з придихом, яка вимагає пауз у голосі, утворюваних словом «пісЬ». Перший із цих двох - досить цільна двадцятиоднорічна людина. Від стриманого й рішучого помахування тростиною, від чого плече по-молодечому зводиться вгору, і до зваженого задоволення й зверхнього ставлення до власних письменницьких праць. Хоче стати адвокатом, бачить лише дрібні перешкоди на цьому шляху й воднораз можливість їх усунути; лункий голос, чоловіче звучання якого через півгодини розмови починає лунати якось по-дівочому. - Має сумнів, що здатний позувати, але сподівається, що великий світовий досвід стане йому в цьому опорою; нарешті страх піддатися світовій скорботі, як він це постеріг у старих берлінських євреїв такого, як він, складу, хоча поки що нічого такого в собі не відчуває. Скоро одружиться.
Шафранський, учень Бернгарда, коли щось малює чи спостерігає, робить гримаси, пов’язані з тим, що малює. Нагадує мені про те, що я, з мого боку, маю виразну здатність до перетворень, але ніхто її не помічає. Як часто мені доводилося наслідувати Макса. Вчора ввечері дорогою додому я, якби подивився на себе збоку, сплутав би себе з Тухольським. Чужа істота має тоді чаїтися в мені так чітко й невидимо, як щось сховане в малюнку-загадці, де ніхто нічого не знайде, якщо не знатиме, що воно там таки є. Коли трапляються такі перетворення, мені особливо хочеться вірити у потьмяніння власних очей.
1 жовтня. Учора в Старо-Новій синагозі. Кол-Нідре18. Приглушене бурмотіння, мов на біржі. У вестибюлі кухоль із написом: «Щиросерда милостиня сама погамовує невдоволення». Церковно- подібний інтер’єр. Троє побожних, вочевидь східних євреїв. У шкарпетках. Накинувши на голову молитовне покривало, посхилялися над молитовником,
