намагаючись стати якомога меншими. Двоє плачуть, розчулені тільки святом? В одного, мабуть, просто хворі очі, і він хутенько прикладає до них згорнену носову хустинку, а тоді одразу знов повертається до тексту. Співають не власне чи переважно не слово, а з-за слова добувають арабески з тонесенького плетива наступних слів. Невеличкий хлопчик, не маючи жодного уявлення про це дійство й змоги зорієнтуватися, оглухлий від гармидеру, проштовхується крізь натовп, його також штовхають. Схожий на продавця чоловік за молитвою швидко розгойдується, що слід розуміти лише як спробу якомога дужче, хоча й, може, нерозбірливо, наголосити кожне слово, але голос при цьому він не надриває, щоправда, в такому гаморі наголосити щось виразно й твердо і не вдалося б. Сім’я власника дому розпусти. У Пінкасівській синагозі юдаїзм захопив мене незрівнянно дужче.
Позавчора. Одна дівчина, єврейка з вузьким обличчям, чи, краще сказати, з обличчям, яке переходить у вузьке підборіддя, але розпушені хвилясті коси немовби розтягують його в ширину. Троє невеликих дверей, що ведуть з будинку до салону. Гості, немовби у вартівні на сцені. Напоїв на столі майже не торкаються. Одна пласколиця в незграбній сукні, яка починає погойдуватись аж у самому низу, де облямівка. Декотрі тут убрані так, наче ляльки для дитячого театру, яких продають на різдвяному базарі, тобто з рюшиками й сухозлітками, сяк-так приліпленими й пришитими, смикнеш - і вже відірвав, та такі, що в пальцях розсипаються. Господиня з тьмяними білястими косами, туго накрученими на, безперечно, огидну підкладку, з різко загнутим донизу носом, лінія якого перебуває в якомусь геометричному співвідношенні з обвислими грудьми, і з щосили підтягненим черевом нарікає на головний біль, викликаний тим, що сьогодні, в суботу, такий великий гармидер, а пуття з нього нема ніякого.
Щодо Кубіна. Історія про Гамсуна викликає підозру. Такі історії можна тисячами розповідати з його творів як такі, що трапилися з ним самим.
Щодо Ґьоте. «Навіяні ідеї» - це просто ідеї, що їх навіяв Райнський водоспад. Це видно з одного з листів до Шіллера. - Окреме побіжне спостереження «кастаньєтного ритму дитячих ніг у дерев’яних черевичках» справило таке враження, так його всі сприйняли, що годі собі уявити, щоб хто-небудь, навіть не читаючи цього зауваження, сприйняв це спостереження як власну оригінальну ідею.
2 жовтня. Безсонна ніч. Уже третя поспіль. Я швидко засинаю, але через годину прокидаюся, так ніби стромив голову в якусь фальш- дірку. Сон відлітає геть, і в мене таке відчуття, немовби я не спав зовсім або задрімав на мить під тонесеньким серпанком, і мені знов доводиться примушувати себе заснути, і я відчуваю, як сон не хоче йти до очей. І відтоді так триває години до п’ятої - я хоч і сплю, але водночас яскраві сни не дають мені заснути.
Сьогодні вночі приверзлася страшна мара - сліпа дитина, нібито дочка моєї ляйтмеріцької тітки, в якої, до речі, дочок немає, а є тільки сини, і один із них колись поламав собі ногу. До того ж було щось спільне між тією дитиною і донькою д-ра Мб., що, як я недавно завважив, з гарної дитини вже перетворюється на товсту, манірно вбрану маленьку дівчинку. В тієї сліпої чи підсліпуватої дитини обоє очей були закриті окулярами, ліве, під досить випуклим скельцем, було округле, молочно- сіре й витрішкувате, а праве, затулене увігнутим скельцем, западало всередину. Щоб це скельце сиділо оптично правильно, довелося замість звичайної дужки, що заходить за вухо, придумати такий собі держачок, головку якого не можна було прикріпити інакше, ніж до вилиці, так що від скельця до щоки вів дротик, проходив крізь дірочку в щоці й закінчувався на кістці, а з кістки виступав другий дротик і зачіпався за вухо.
Гадаю, це безсоння в мене тільки через те, що я пишу. Бо хоч як мало й погано я пишу, проте від цих невеличких потрясінь все ж таки стаю дуже чутливим і відчуваю - надто надвечір, а ще дужче вранці - подих, наближення отого
