26 вересня. Художник Кубін рекомендує як проносне вживати реґулін - товчену водорость, яка в кишечнику розбухає, примушує його стискатися й розтискатися, тобто діє механічним способом, на відміну від нездорового хімічного впливу інших проносних засобів, які тільки подрібнюють нечистоти, й вони прилипають до стінок кишечника.
Він бачився у Ланґена з Гамсуном. Він (Гамсун) без причини шкірить зуби. За розмовою він, не кидаючи говорити, поклав ступню на коліно, взяв зі столу великі ножиці для паперу і обрізав на штанях торочки. Вбирається сяк-так, але неодмінно з якоюсь дорогою дрібничкою, наприклад краваткою.
Історії про один мюнхенський пансіон для митців, де жили художники й ветеринари (їхня школа була поблизу) і де розважалися так розпусно, що вікна в будинку навпроти, звідки все було добре видно, здавали в оренду. Щоб потішити таких глядачів, котрийсь із мешканців пансіону часом вискакував на підвіконня й у мавпячій позі висьорбував ложкою тарілку супу.
Один чоловік, що підробляє старожитності, а ефекту давності домагається тим, що прострілює їх із дробовика, про один стіл сказав: тепер треба ще тричі випити на ньому каву, і його можна буде відсилати до Інсбрукського музею.
Сам Кубін: дуже вольове обличчя, хоч і рухається трохи одноманітно, з однаковим напруженням м’язів він описує найрізноманітніші речі. Вигляд має на різний вік, зріст і повнота - залежно від того, сидить він чи підводиться, в самому костюмі чи й у пальті.
27 вересня. Вчора на Венцельсплаці побачив двох дівчат, надто довго затримав погляд на одній із них, тоді як саме друга, вбрана у по-домашньому м’яке, коричневе, спереду трохи відкрите широке пальто в зборки, мала, як з’ясувалося надто пізно, ніжну шию і ніжний ніс, а коси в неї були гарні на вже забутий лад. - Старий чоловік в обвислих штанях на Бельведері. Він свистить; коли я дивлюся на нього, він кидає свистіти; відводжу погляд - знов починає; нарешті свистить уже й тоді, коли я не відводжу погляду. - Великий гарний ґудзик, гарно пришитий знизу на закарваші дівочої сукні. Сукня лежить також гарно, фалди погойдуються поверх американських чобіт. Як рідко мені вдається щось гарне, а ось цьому непомітному ґудзику і його неосвіченій кравчині вдалося. - Екскурсоводка дорогою до Бельведера, жваві очі, незалежно від того, про що саме вона розповідає, задоволено простежують її історію до самого кінця. - Рвучкі півоберти шиї міцної дівчини.
29 вересня. Щоденники Ґьоте. Людина, яка не пише щоденника, неправильно сприймає чужий щоденник. Коли така людина, скажімо, читає в щоденнику Ґьоте: «11.1.1797. Цілий день удома давав різноманітні розпорядження», то їй здається, що сама вона ще зроду не робила за день так мало.
Подорожні спостереження Ґьоте не такі, як нинішні, бо їх провадили з поштової карети й розвивалися вони простіше, адже місцевість змінювалася повільніше, і спостерігати її було багато легше навіть людині, котра тієї місцевості не знала. Це були спокійні, просто-таки ландшафтні роздуми. Позаяк місцевість відкривалась очам подорожнього в кареті незайманою, в своєму первісному вигляді, до того ж путівці розтинають краєвид багато природніше, ніж залізничні колії, з якими їх можна порівняти, либонь, як річки з каналами, то споглядачеві не треба було докладати величезних зусиль, і він без особливого напруження міг дати лад своїм враженням. Тим- то миттєвих спостережень трапляється мало, здебільш вони стосуються лише інтер’єрів, де декотрі люди відразу й цілком розкриваються перед твоїми очима, як, наприклад, австрійські офіцери в Гайдельберзі, а ось оте місце про чоловіків у Візенгаймі, навпаки, нагадує швидше опис краєвиду - «вони були в синіх сурдутах і білих камізельках, оздоблених плетеними квітками» (цитую з пам’яті). Багато написано про Райнський водоспад у Шафгаузені, а посередині там великими літерами: «Навіяні ідеї».
Кабаре «Люцерна». Люція Кьоніх виставляє фотознімки з давніми зачісками. Пом’яте обличчя. Часом їй щастить досягти чогось за допомогою задертого носа, знятих догори рук і повернених усіх пальців. - Обличчя, як ганчірка. Мімічні жарти Лонгена17 (художник Піттерман). Дійство, яке вочевидь не дає втіхи, але замислене, мабуть, усе ж таки не
