релігії, економіки та ін.
Будь-який етнос, який зазнав національної катастрофи (військові жертви, епідемії, втрата державності), але зберіг свій расовий тип – відтворював за деякий час основні риси власної національної культури. Після великих національних катастроф: падіння Сколотської держави, знищення Антського союзу, розпаду Києво-Руської імперії – наш етнос за 200–300 років відновлював власний світ у майже незмінному вигляді: все той же землеробський побут і традиції, та ж, що і за часів бронзового віку, біла мазана хата і національний одяг, та ж військова влада виборної старшини та ідеал озброєного народу-воїна.
Все це ставало можливим через збереження расового типу, а отже – ментальності та архетипів національного характеру. А вже з них виростали наново паростки культури, традиції та мови. З іншого боку, не раз бачимо приклади коли чужорасове населення змінювало до невпізнання автохтонні традиції, культуру, релігію і навіть мову.
Якщо антропологічні дані беззастережно доводять незмінність українського расового типу впродовж 40 тисяч років – то чи можемо ми щось подібне сказати про мову? Весь цей час українська мова розвивалася і змінювалася відповідно до історичних обставин та української ментальності. Вона являлася одним з найкращих проявів таланту українського расового духу, однак ніколи не була визначальною для націотворення.
Як етнос, що зберіг свою расову природу – обов’язково відтворить власну національну культуру, так і етнос, який зберіг мову, але втратив расову чистоту, – перетвориться на заперечення самого себе. Приклад давнього Ірану – арійської держави, що була одним з центрів світової цивілізації, яка, втримавши власну мову (фарсі), не зберегла свій расовий тип під арабською навалою і перетворилася на другорядну замкнену мусульманську країну, – повинен стати для нас грізним застереженням.
Зворотнім прикладом є історія з неграми США, які, цілком втративши власну мову, культуру, релігію та традицію, перейшовши на англійську і спробувавши опанувати спосіб життя своїх господарів, чомусь не перетворилися автоматично на англійців, а натомість власним тваринним способом життя відтворюють свою расову природу на іншому континенті в іншу історичну епоху.
Немає жодних асимілятивних здібностей Мови – є тільки асимілятивні здібності Раси. Українська Мова має для нас значення як найкращий найприродніший вияв духу Української Раси. Якщо говорити про російськомовний Схід України, українські території в складі Росії, то ми повинні в першу чергу пробудити їхню расову свідомість, після чого мовними націоналістами вони стануть автоматично. Питання ж тотальної українізації в майбутній соціал-націоналістичній Державі буде вирішено напротязі 3–6 місяців за допомогою жорсткої та зваженої державної політики.
Для тих же розумово обмежених „ліберал-націоналістів”, які вважають, що не може бути українця, який не спілкується українською, наведемо приклад бійців Ірландської Республіканської Армії, які, вбиваючи англійських вояків, не знають ірландської і спілкуються виключно англійською мовою окупанта. Ці англомовні бійці ІРА роблять для своєї нації незрівнянно більше, ніж такі мовні „націоналісти”, що рідняться з мухтарами, які вивчили з десяток українських слів.
ДЕМОКРАТІЯ: ОЧЕВИДНІ ВАДИ
Демократія підносить себе як найпрогресивніший політичний устрій людства. Першим завданням будь-якого політичного устрою є управління. Керівництво управляє заводом, командування – армією, політики – суспільством і державою. Основою ефективного управління заводами, установами, арміями є: принцип лідерства; принцип відповідальності; принцип професійності; принцип плановості. Які ж принципи покладає за основу управління нашою державою система політичної демократії?
Перший принцип демократії – принцип безвідповідальності. Демократи схильні створювати багато (інколи – десятки) центрів влади: президент, прем’єр-міністр, парламент, опозиція, генеральна прокуратура, адміністрація чи секретаріат президента, конституційний чи верховний суди. Всі сповідують принцип розділення гілок влади. Насправді ж – це лише можливість ухилятися від відповідальності. Тільки за останній рік ми десятки разів бачили, як президент звинувачує у негараздах прем’єра, той – президента й опозицію, опозиція – їх обох і т.д. Хто вищий авторитет? Хто винний у негараздах? Невідомо. Таке ж саме – будь-яке голосування Верховної Ради – там, де рішення прийняте чотирма сотнями людей, не можна знайти відповідальних за це. Тому Рада і приймає просто дикі рішення (як то закон про реадмісію) під прикриттям анонімності депутатської маси.
Другий принцип демократії – непрофесійність. Для того, щоб стати будівельником чи шахтарем-прокладчиком треба вчитися декілька років; для того, щоб стати інженером треба вчитися понад півдесятка років, щоб лікувати людей треба вчитися й того більше. І тільки для того, щоб управляти державою при демократії вам не потрібно жодних професійних знань чи якостей (хіба що повна відсутність порядності та злодійська жилка). Хіба керувати державою простіше, ніж будувати чи конструювати? – Ні! Але керувати країною можуть вчорашні
