— Так слухай-но. Останній раз тебе милую, а будеш ще до бунтів підбивати, на все життя на цеп візьму, запорю, замучу...
Спустили з цепу Сургакова. Наче трохи тихший став він, мовчазний, суворий.
Минуло кілька тижнів, і знову один із панських посіпак доніс, що в хаті, де живе Сургаков, збирається челядь, якісь розмови провадить, а про що — довідатися не можна, бо дуже таємно провадять справу.
Наказав пан притягти одного з кріпаків, що бував у Сургакова вночі. Привели панські посіпаки бідолагу. Сів пан на ґанку, запалив люльку, а внизу коло ґанку простягли панські кати кріпака, і почалася кара. Це був звичай у старого Івана Степановича Переверзєва: карати кріпака доти різками, доки встигне одну або дві люльки викурити. Стогнучи, плачучи, признався кріпак, що зібрався їх цілий гурт на чолі з Сургаковим ближчої середи до Перекопу податись, волі собі шукати.
Розлютувався пан, розсердився до безкраю, наказав знову схопити Сургакова, знову покарати його різками і посадити на цеп. Тепер уже ні вдень, ні вночі не спускали бунтівливого кріпака з цепу. Приносили йому їсти на день півфунта хліба черствого та кухоль води.
Так минуло сім день.
Одного разу прийшов пан подивитися на неслух'яного свого раба. Може ж таки його суворі кари втихомирили, може з вовка тихеньку овечку зробили. Та як тільки ввійшов пан до хатини, де прикутий до печі на цепу сидів Сургаков, як не дав той промовити панові й слова, закричав на всю хатину:
— Що ви мене держите тут, я знаю важливе государеве діло...
Розсердився дуже пан, але нічого не лишилося більше, як скутого в кайдани, відіслати неслух'яного кріпака до Обоянського земського справника.
7 квітня 1797 року допитали вперше Сургакова, і розказав він важливу справу, що її хотів тепер вивести на світ.
Було це ще навесні цього року, саме тоді, як ото вперше спустили з цепу Сургакова. 16 березня, після служби в церкві, прийшов до Сургакова в гості одставний козак Павло Федорович Панченко. Був це старий дід 80 років, не було в нього ні хатини, ні родини, жив він у шпиталі при церкві. Любив старий дід погомоніти про се, про те, через це й вештався по гостях, шукаючи вдячних і невдячних слухачів. Так було й сьогодні. І ось підчас не досить жвавої розмови, спало на думку Сургакову запитати в діда: «Скільки в царя Павла дітей є?» Та дід на це відповів не по-старечому: «Чорт їх знає, їх до чортової матері розплодилось, як чортів»...
Допитали Сургакова, і того ж дня заарештувала влада й
Панченка. Та на допиті Панченко заявляв, що на запитання Сургакова відповів так: «Чорт їх знає», а більше нічого, ніяких лихих слів не говорив.
Через відповідні інстанції дійшла справа до царя Павла. Наказав цар провадити слідство секретно на місці і закінчити його «с крайнею поспешностью».
Перша інстанція, що провадила слідство, був Обоянсь- кий повітовий суд. Узявся суд до справи дуже пильно, бо ж про суворість і жорстокість царя Павла добре знали геть чисто по всій Росії. Узяли на допит і двох селян, що були при тих словах
