А ще, коли треба, цитував Гру шевського: “Я малорос, моя страна – гнєздо борцов за чєсть і волю”, – якого одночасно майже в усіх своїх опусах називав “задрипаним батьком задрипаної історії”. “Нічого, час усе розставить по своїх місцях. – Про- рікав Лесь найближче майбутнє. – Максимум ще років десять- п’ятнадцять і України як такої не буде, а буде так, як склалося історично – федерація у складі Малоросії, Новоросії, Криму, Галичини, Волині, Донецько- Криворізької республіки та Підкарпатської Русі. Феде-
ралізм – без нього нікуди! І ніякої історичної перспективи у Незалежної, Єдиної і Соборної України! Крапка!”
Що ховалося за усіма цими масками, які поперемінно вдягав на себе наш герой? Чорт його знає! В буквальному сенсі цих слів. Навіть сам Лесь не знав достеменно, що ним керує, бо навчився сам собі і всім іншим брехати так, що інколи сам себе перебріхував, перевертаючи все з ніг на голову і у зворотному напрямку і отримував від того найвищу насолоду, мотивуючи це цілком цивілізованим прислів’ям: “Не міняє своїх думок тільки дурак!”. Брехня! Тотальна, всеохопна брехня – були категоричним імперативом усього його життя і творчості... Для чого? Ну, передусім, хотілося, слави... Хотілося бути блискучим і неповторним... Хотілося грошей, визнання, зрештою – безсмертя... Та й час був такий, що в суспільстві як ніколи, існував політичний, соціальний і побутовий запит на брехню. Або, як казав свого часу китайський мудрець Сун-Тсу: “Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів, не оглядаючись ні на що. Приваблюйте, залучайте най- 4 визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити вашій державі, погрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Не шкодуйте грошей, і зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоду, ненависть, підозру, упередження поміж людьми і групами їх. Під’юджуйте молодь проти старших, поважних людей. Руйнуйте національні та релігійні традиції. Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді. Робіть
усе, що можете, щоб їхньому війську завжди і постійно бракувало їжі та військового спорядження і за мирного часу. А понад усе не шкодуйте грошей на підкуп донощиків і шпигунів. Мусите мати їх в усіх установах, у всіх галузях життя ворожої вам держави!”
Незалежна Україна, що постала на малі світу року 1991 від Різдва Христового, була для Лесика ворожою державою. Тому його “історично-патріотичним” завданням, як справжнього “малороса” було перебрехати все, що пов’язане з якимись святими для нації поняттями, подіями, іменами та історіями, змішати все в один сірий брехливий вир, де й сам чорт ногу зломить, де б слова про українську честь, гідність і правду відразу б викликали бажання зригнути, де б не було жодних героїв і жодних принципів, через які не можна було б переступити, де не було б жодних моральних і духовних авторитетів, а тільки суцільна зневіра, розчарування, сарказм та тваринне втикання в телевізор, з якого і черпалася уся сучасна освіта, усе виховання та знання. А ще можна було “тупо поржати” над різними там сітко- мами, талант-шоу та політичними клоунами, що, здавалося, одвіку жили в тому диявольському зомбоящику. Що й казати, наш герой був продуктом свої епохи.
Глава третя.
“ЇБАВ Я ВАС, СУК ДОНЕЦЬКИХ, або ЯК МАЛОРОСИ СТАЮТЬ ПІДАРАСАМИ”
