“націоналюги-самостій- ники” з історичних, літературних, журналістських кіл, а насправді дешеві перевертні, що враз з компартійних попихачів перетворилися на “національно свідомих патріотів”, заспівали “Червону калину” і узялися ходити на свої мітинги під жовто-синіми прапорами. Згоден! Грунт для критичних зауважень родючий! Сам ненавиджу ту продажну хохляцьку породу, що нею і досі повні коридори деяких київських вишів, Спілки письменників, редакції затхлих газет, літфонди, хорові капели та інші “пацючі кубла печерного шароварни- цтва” – тяжкого спадку посттоталітарного суспільства, що постали на зорі нашої Незалежності, як сурогати “новітнього державотворення”. Нічого, час все вилікує, розставить на свої місця. Проте, повернімося так званої “малоросійської теорії”, яка у найближчій історичній перспективі мала скласти гідну конкуренцію так званій “галиційській теорії”, що активно використовувалася адептами Незалежної України, як базова складова для створення підмурків сучасної Української держави. Відчувши неабияку небезпеку збоку вихідців з “га- лиційського П’ємонту”, які тягнуть Україну до модерної, цивілізованої Європи, колишня радянська партно- менклатура, а нині відверте проросійське лобі, щоби зберегти владу і вплив у новоствореній державі, активно замислилася над тим, що ж можна протиставити “галичанам” у відповідь і породила міф про славну країну “Малоросію”, яка текла молоком і медом і яка виключно! у складі Російської імперії досягла неабияких висот, давши світу цілу низку видатних державних діячів, митців, літераторів, філософів. А звідти робився і висновок, що тільки у слов’янському триєдинстві Великоросійського, Малоросійського і Білоруського народів, і є перспектива розвитку та справжнє майбутнє у сучасної України. “Та й в самому терміні “малорос” нічого такого негативного нема, – проказують адепти цієї теорії, – а, зовсім навпаки, є прихований великий сенс, на який треба розплющити очі якнайбільшій кількості так званих “українців”. Бо слово “малорос”, по-перше, і давніше від прізвиська “українець”, яке тільки у 19-му столітті вигадали підступні австро-угорці, щоб ненависним терміном “русин” не називати декілька мільйонів своїх підданих, а по-друге, і шляхетніше! Гоголь, Сковорода, Прокопович, Куліш, Котляревський, та й що там... сам Шевченко – усі малороси. А отже, якщо ти “малорос”, то автоматично і українець! Бо якщо ти “галичанин”, то ти не українець, а, саме “галичанин”, бо галичани, то не “українці” а саме “галичани”. Ця національно-історична казуїстика вам нічого не нагадує? Пам’ятаєте, як дядьки казали малому Леси- ку: “Українець – то не людина!”, а тепер і сам Лесик на основі цієї теорії може казати: “Галичанин – то не українець!” Коротше, і тут маємо тяжкий спадок імперії з одвічним гаслом усіх імперій: “Розділяй і володарюй!” за яким, білими нитками шите, проглядає бажан- ші спецслужб таки втягнути Україну в орбіту “Руськага міра”, примусити до злягання з імперським трупом, що вже засмердівся на увесь світ. Оце просте вурдалаче бажання “заманити Україну до злягання з трупом померлої Імперії”, і є панівною наскрізною метою так званої “малоросійської теорії” пана Бузини – справжнього вурдалака і некрофіла, який милується з глянцевих фото самодержавних часів, де всі, як у раю, “жують “французькі булки”, вчаться у інститутах благородних дівиць, мріють вмерти за “Царя і отєчєство”, і збираються виключно у “благородних зібраннях” для того, щоб “блєснуть еполєтамі” і станцювати з дамою тур вальсу. Або радянського во- їна-визволителя, що на своєму танку несе щастя і добро усім поневоленим народам, винищуючи усіх, хто не хоче такого “руськава щастя”. Ми – модерні українці, саме не “малороси”, “хохли” чи “галіцаї”, а саме українці – шкірою, шостим почуттям, на інтуїтивному рівні відчуваємо потворний смердючий запах цього ненажерливого монстра, який щоразу ховається за різними масками чи то “Православного царя-благодєтєля”, чи то “Страїтєля щасліваго кому- ністічєского будущого”, чи то “Старшого брата”, чи то “Руського міра”, чи адепта “Малоросійськой теорії”. І все це робиться з єдиною метою – заманити, зґвалтувати, змусіти віддавати свою енергію, життя і силу імперському тілу, яке вмирає, висмоктує життєдайні соки з усього живого, вільного натхненного і перетворює, множачи навколо смерть, страх і зневіру.
Вы читаете Смерть малороса або ніч перед трійцею
