сяйві Любові, під співи янголів і херувимів, що прославляють Святе Ім’я Його, посходить на престол в усій своїй Величі Ісус Христос Син Божий, щоб воз’єднавшися навіки із Отцем Своїм Небесним і Святим Духом, правити у цьому світі довіки! І завмирає лапа чорта! І Божий янгол вже теж простягає руку до Лесикової душі... І раптом каже один з лікарів, вказуючи на безживне Лесикове тіло під парканом: “Подивіться, він, наче, дихає... Чи здалося?” “Так, може, в реанімацію?..” Німа сцена. Увесь світ завмер у чеканні.
Гой. Індія. 16-27жовтня 2012року.
Замість післямови
Оце, як дописав, то заліз у свій “айфон” подивитися, що ж то насправді означає прислів’я “в огороді бузина, а в Києві – дядько”. Один з коментарів з сайту йаїкі. сот мене “поклав на лопатки”. Навожу мовою оригіналу: “Мы используем это выражение, когда хотим сказать собеседнику, что в его рассказах не стыкуются конец и начало. Например, если человек говорит: “Я к Болгарам уезжаю в Будапешт” – мы то знаем, что тут что-то не совпадает, т.к. в Будапеште, живут венгры, а не болгары. В общем, это вырамсение используется, когда мы не понимаем, что за путаница в голове у нашего собеседника и указываем ему на это”. А от ще один прекрасний коментар на тему з сайту poezia.ru. Пише Ігор Бистров: “В огороде бузина, а в Киеве дядька...” Так мы характеризуем логически несвязную, бестолковую речь человека. Между тем, фраза вынесенная в заголовок, имеет простой и ясный житейский смысл. Можно только удивляться, почему этот смысл не был отгадан заранее. В языческие времена восточные славяне называли злого духа “дядей”, “дядькой”. Словом “дидъко” на Украине еще в 1653 году называли черта (М. Фасмер, Этимологический словарь русского языка 1964 г. С.494). В сельской местности бытовало поверье, что злой дух прячется в кустах черной бузины (листья этого кустарника ядовиты, содержат си- пильную кислоту, а их терпкий запах отпугивает насекомых и грызунов). Выражение в целом образует загадку: “Что это такое – в огороде бузина, а в Киеве дядька?” Правильный ответ: “Черт”. Отаке-о! Не вірите, то подивіться самі...
МАЛОРОСІЙСЬКА НЕКРОФІЛІЯ,
АБО
ЛЮБОВ АО ЗЛЯГАННЯ З ТРУПАМИ
(Вільні нариси вольного художника, у відповідь на “творчість” Олеся Бузини, в притаманному йому радикальному стилі, які людям далеким від малоросійської тематики можна не читати)
