Херман вийшов із згортком.
Годинник був справний, — сказав він. — Якщо хочете, я проведу вас додому й почеплю його рівно.
Полковник не погодився.
Скільки я тобі винен?
Не хвилюйтесь, полковнику, — відповів Херман, приєднуючись до товариства. — В січні заплатить півень.
Полковник скористався з нагоди, якої весь час шукав. Я тобі пропоную одну річ, — сказав він.
Яку?
Дарую тобі півня, — він подивився на лиця довкола. — Дарую півня всім вам.
Херман глянув на нього збентежено.
Я вже занадто старий, — провадив полковник, силкуючись надати своєму голосу переконливості. — Це для мене завелика відповідальність. Уже кілька днів мені здається, що півень здихає.
Не хвилюйтесь, полковнику, — сказав Альфонсо. — В цю пору півні линяють. У нього корінці пір'я запалилися.
За місяць він буде в формі, — потвердив Херман.
Однаково я його не хочу, — сказав полковник. Херман пронизав його поглядом.
Подумайте, полковнику, — наполягав він. — Важливо, щоб саме ви виставили на півнячий бій Агуст'нового півня.
Полковник подумав.
Я розумію, — сказав він. — Тому й дотримав його аж досі. — Стиснув зуби, набираючись духу, щоб докінчити: — Зле, що чекати ще аж три місяці.
Херман зрозумів його.
Якщо тільки в цьому річ, то не турбуйтеся, — відказав він і запропонував поміч. Усі згодились.
Уже вечоріло, коли полковник увійшов до хати зі згортком під пахвою. Дружина була приголомшена.
Нічого? — запитала вона.
Нічого, — відповів полковник. — Але тепер це пусте. Хлопці самі взялися годувати півня.
Зачекайте, я вам дам парасольку, куме.
