Дон Сабас відчинив шафу, вмуровану в стіну контори. Всередині шафи були звалені купою чоботи, стремена, попруги, алюмінієве відро з острогами. Вище висіло з півдесятка різних парасольок. Полковник подумав, що шафа нагадує звалище після якоїсь катастрофи.
Дякую, куме, — сказав він, обіпершись на підвіконня. — Я краще зачекаю, коли дощ перейде.
Дон Сабас, не зачинивши шафи, сів за письмовий стіл навпроти електричного вентилятора. Потім видобув з шухляди письмового столу маленький медичний шприц, загорнений у вату.
Полковник задумано дивився крізь дощ на свинцево-сірі дерева мигдалю. Вулиця наче вимерла.
Злива з цього вікна якась інакша, — промовив він. — Така, наче ллє десь в іншому селищ".
Злива — то злива, з якого місця не дивись, — заперечив дон Сабас. Він поставив шприц кип'ятитися на письмовому столі, вкритому склом. — Це чортяче селище.
Полковник здвигнув плечима. Він вийшов насеред контори; приміщення було обличковане зеленою плиткою, меблі оббиті яскравими тканинами. В глибині безладно накидані лантухи з-під солі, бурдюки з-під меду, сідла. Дон Сабас дивився на нього бездумним поглядом.
Бувши вами, я б так не думав, — сказав полковник. Тоді сів, схрестив ноги й кинув спокійний погляд на чоловіка, схиленого над письмовим столом. Маленький чоловічок, огрядний, але слабот'лий, дивився на полковника з удаваним співчуттям.
Покажіться лікарю, куме, — сказав дон Сабас. — Після похорону ви погано виглядаєте.
Полковник звів голову й відказав:
Я чудово себе почуваю.
Дон Сабас чекав, поки закипить шприц.
Якби-то я міг так сказати, — пожалівся він. — Ви щасливий, бо можете їсти що завгодно, хоч мідні стремена.
І подивився на свої волохаті, в рудому ластовинні, руки. Крім шлюбної обручки, він носив на пальці ще перстень з чорним каменем.
Це так, — згодився полковник.
Крізь двері, які з'єднували контору з рештою будинку, дон Сабас покликав дружину. Потім нудно почав розписувати свій режим харчування. Витяг з кишені сорочки пляшечку й витрусив на стіл білу таблетку завбільшки з квасолину.
Тяжка кара носити це скрізь із собою, — сказав він. — Таке відчуття, наче носиш у кишені свою смерть.
Полковник підійшов до столу й уважно розглядав таблетку на долоні, аж поки дон Сабас запропонував покуштувати
