Ви й справді робите впорскування півневі?
Авжеж, — сказав полковник. — За тиждень почнеться тренування.
Це безглуздя, — сказав дон Сабас. — Такі речі не для вас.
Щира правда, — сказав полковник. — Та хіба через те слід скрутити півневі шию?
Це божевілля, — повторив дон Сабас, обертаючись до вікна. Він дихав гучно, наче ковальський міх. Полковникові боляче було дивитись у змучені кумові очі.
Послухайте моєї ради, куме, — сказав дон Сабас. — Продайте цього півня поки не пізно.
Це ніколи не пізно, — відказав полковник.
Не будьте нерозважним, — наполягав дон Сабас, — ви зразу вб'єте двох зайців. По-перше, збудетесь клопоту, по друге — покладете в гаманець дев'ятсот песо.
Дев'ятсот песо?! — вигукнув полковник.
Дев'ятсот песо.
Вражений полковник не зразу усвідомив названу суму.
Ви гадаєте, що за півня дадуть такі гроші?
Я не гадаю, — відповів дон Сабас. — Я цілком певен.
Відколи полковник возив гроші, призначені для революції, він навіть не чув про таку велику суму.
Виходячи з контори дона Сабаса, полковник аж скорчився від болю в животі, однак тепер він знав: це не від погоди. На пошті він підійшов прямо до поштаря.
Я чекаю на термінового листа. Авіа.
Поштар переглянув листи в шухлядках. Однак, скінчивши розкладати їх по відповідних літерах, не сказав нічого. Тільки струсив порох з долонь і значуще подивився на полковника.
Сьогодні мені неодмінно мав прийти лист.
Поштар здвигнув плечима.
Єдине, що приходить неодмінно, це смерть, полковнику.
Дружина зварила кукурудзяну кашу. Полковник їв мовчки, подовгу тримаючи повну ложку, задумуючись. Жінка, сидячи навпроти нього, відчувала, наче в хаті щось змінилося.
Що з тобою? — запитала вона.
