Що гріх торгувати священними речами. — Жінка все говорила — вже з-під сітки від москітів. — Два дні тому я спробувала продати годинник, — розповідала вона. — Нікого він не цікавить, бо тепер продають у кредит сучасні годинники зі світними циферблатами. Можна бачити в темряві, котра година.
Полковник упевнився, що сорока років спільного життя, спільного голоду, спільних страждань було недосить для того, щоб пізнати дружину. Він відчув, що й кохання їхнє постарілося.
Не хочуть і картини, — сказала вона. — Майже всі мають таку. Була аж у турків.
Полковник насупився.
Значить, тепер усі знають, що ми вмираємо з голоду.
Я втомилася, — сказала жінка. — Що ви, чоловіки, тямите в хатніх справах?! Скільки разів я кип'ятила каміння, щоб сусіди не знали, що в нас уже багато днів нема оллії!
Полковник уразився.
Це ганьба, — сказав він.
Жінка вибралася з-під сітки від москітів і підійшла до гамака.
Годі, не хочу я більше терпіти ніяких шляхетних витребеньків у цій хаті, — сказала вона. Голос її наливався гнівом. — Вже мені уїлися ця смиренність та гідність.
Жоден м'яз не ворухнувся на полковниковому обличчі.
Цілих двадцять років ми чекаємо на райських пташок, що тобі обіцяють після кожних виборів, і з усього того нам залишився лише мертвий син, — провадила вона. — Більшнічого, лише мертвий син.
Полковник уже звик до таких звинувачень.
Ми виконуємо свій обов'язок, — сказав він.
А вони його виконують, заробляючи в сенаті по тисячі песо місячно всі ці роки?! — не стерпіла жінка. — Ось у тебе перед очима наш кум Сабас. У нього двоповерховий будинок, і той не вмістить усіх грошей, що він має. А коли він прибився до селища продавати цілющ" трави, то мав лише змію, обкручену круг шиї.
Зате ж він умирає від діабету, — сказав полковник.
А ти вмираєш з голоду, — відказала жінка. — Час пересвідчитися, що самою гідністю ситий не буде ш.
її мову урвав спалах блискавки. Грім прокотився вулицею, вкотився в спальню, закотився під ліжко, наче розбилась кам'яна куля. Жінка кинулась до чоток. Полковник усміхнувся.
Це за те, що розпустила язика, — сказав він. — Я завжди тобі казав, що господь стоїть за мене.
Але насправді полковник був пригнічений. За хвилину він загасив лампу й поринув у думки в темряві, покресленій
