Спіймали чужинця.
Дамасо вдав здивованого.
Хто тобі сказав?
Його схопили в кіно, —мовила Ана. —Туди зараз усі пішли.
Вона переказала йому все, що чула про арешт негра. Дамасо не перебивав її.
Бідний, — зітхнула Ана.
Чому бідний? — збуджено заперечив Дамасо. — Може, ти хотіла, щоб я опинився на його місці?
Вона добре знала його й не суперечила. Прислухалась до його нерівного, важкого дихання, аж поки не заспівали перші півні. Потім він устав, ходив по кімнаті, щось навпомацки робив у передранковій імлі. Вона чула, як Дамасо розгрібав землю під ліжком, потім обережно роздягся. Щось пробудилось в її душі. Ана зрозуміла, що чоловік був у кіно, зрозуміла й те, чому він щойно закопав більярдні кулі під ліжко.
Салон відчинили в понеділок, його одразу ж заповнили збуджені відвідувачі. Більярдний стіл був накритий бузковою тканиною, від чого весь зал набув похоронного вигляду. На стіні висів напис: «Не обслуговується через брак більярдних куль».
Люди заходили, щоб прочитати напис. Дехто побожно перечитував об'яву кілька разів. Дамасо був серед перших відвідувачів. Половина його життя минула на лавах для більярдних глядачів, і, природно, він знову опинився там, тільки-но відчинилися двері салону.
Трохи перехилившись через стойку, він поплескав по плечі хазяїна. Той, сумовито посміхаючись, кивнув головою й зітхнув:
Отаке-то, — й заходився далі обслуговувати відвідувачів. А Дамасо, примостившись на одній з лав біля стойки, дивився на стіл-привид під бузковим сукном.
От дивина, — тільки й мовив він.
Еге ж, — озвався чоловік, який сидів поруч, —так, ніби оце свята неділя.
Коли майже всі відвідувачі пішли обідати, Дамасо кинув монету в автоматичний програвач, вибравши мексиканську народну пісню, яку знав напам'ять. Дон Роке переносив стільці та столики в глиб залу.
Для чого це? — запитав Дамасо.
Щоб грати в карти, — відповів дон Роке. — Треба щось робити, поки привезуть кулі.
Він рухався поволі, ніби заблукав, тримаючи в кожній руці по стільцеві.
Коли їх мають привезти? — поцікавився Дамасо.
Гадаю, через місяць.
