Я думаю про це вже кілька днів, — сказав він. — Біда в тому, що це важко зробити.
Спочатку було вирішено покласти кулі десь на видноті. Проте Ана зауважила, що це не допомогло б негрові. Поліція могла б по-різному поставитись до знахідки й не випустити його на волю. Вона розуміла, що був тут і певний ризик, бо кулі могли потрапити до когось, хто привласнив би їх.
Якщо вже братись, то не схибити, — казала вона.
Вони викопали кулі, Ана дбайливо обгорнула їх газетами і заховала згорток у скриню.
Треба чекати нагоди, — вирішила вона.
Але минуло цілих два тижні, поки така нагода трапилась. У ніч на двадцяте серпня, через два місяці після пограбування, Дамасо зустрівся з доном Роке, що сидів за стойкою, відмахуючись пальмовою гілкою від комарів. Радіо було вимкнуте, що підкреслювало його самотність.
А що я казав! — вихопилось у дона Роке, ніби його тішило здійснення найсумніших пророкувань. — Все йде чортзна- куди.
Дамасо кинув монету в автоматичний програвач, це мало бути найкрасномовнішим доказом його вірності. Та дон Роке, здавалося, не помітив цього. Тоді Дамасо підсунув стільця ближче й спробував утішати його, наводячи досить плутані аргументи, які хазяїн сприймав так само байдуже, недбало обмахуючись своєю гілкою.
Нічого не вдієш, — казав він, — чемпіонат з бейсболу не може тривати вічно.
Але можуть знайтися більярдні кулі.
Вони не знайдуться.
Та не проковтнув же їх той негр?
Поліція шукала їх скрізь, — впевнено сказав дон Роке, — він їх викинув у річку.
Може трапитись диво.
То вже химери, синку, — сказав дон Роке. — Ти віриш у чудеса?
Іноді, — сказав Дамасо.
Коли він вийшов із більярдної, кіно ще не скінчилось. Над нічним селом хрипів гучномовець, і вогники по хатах здавались чимось випадковим. Дамасо покрутився коло кінотеатру і пішов на танцювальний майданчик. Оркестр грав для одного замовника, що танцював з двома дамами одночасно. Всі інші тихо сиділи під стінкою. Це виглядало так, ніби вони чекають листа на пошті. Дамасо, сівши за столик, подав хазяїнові знак принести пиво. Пив прямо з пляшки, маленькими ковтками, стежачи крізь скло за чоловіком, який танцював з двома жінками. На зріст вони були вищі за нього. Опівночі з кінотеатру прийшло кілька чоловіків і жінок. Одна з них, знайома Дамасо, залишила товариство й сіла за його столик. Він і не глянув на неї. Випивши вже півдюжини пляшок, він пильно дивився на чоловіка. Той танцював тепер уже з трьома жінками, хоч і не звертав на них уваги, милуючись рухами власних ніг. Він був щасливий. Без сумніву, він був би щасливіший, якби мав ще й хвоста.
