За хвилину.
Річард підвівся на ватних ногах, підступив до стіни. Провів пальцями по панелі. Адже портрет щойно був тут, так, саме на цьому місці! Він зник безслідно, а заразом і гачок, не залишивши навіть заглиблення там, де його колись пригвинтив Річард. Світ довкола раптом посірів, тож він позадкував, заточуючись, боючись знепритомніти на манір акторок з другорядних мелодрам. Він згріб обома руками шкіру живота, щосили здавив її пальцями. Від жахливого болю довколишній світ набув виразних обрисів.
Від порожнього місця на стіні Річард перевів очі на саморобний процесор покійного племінника.
“На вас, можливо, чекатимуть несподіванки, - бриніли у вухах слова Нордхофа, - …чекатимуть несподіванки, несподіванки, несподіванки…”
Ще б пак, якщо навіть у п’ятдесятих роках хлоп’я спромоглося відкрити частки, що долають час, цілком природно сподіватися чудес від приладу, який його талановитий племінник зробив з уламків старого процесора, нехитрого обладнання та жмуту провідників. Такі несподіванки можуть позбавити людину здорового глузду.
Запах перегрітого трансформатора дедалі дужчав. Він бачив, як струминки диму виповзають крізь шпарини корпусу. Комп’ютер зловісно ревів. Треба було вимкнути прилад. При всій своїй талановитості Джон, очевидно, не встиг усунути недоробок цього чудернацького приладу.
Але чи знав він, що його дітище спроможне на такі чудеса?
Відчуваючи себе витвором власної уяви, Річард знову сів на свій стілець і надрукував:
ПОРТРЕТ ДРУЖИНИ ВИСИТЬ НА СВОЄМУ ЗВИЧАЙНОМУ МІСЦІ
Хвилину дивився на надруковане, потім, перевівши погляд на клавіатуру, натиснув кнопку ВИКОНАННЯ.
Підвів очі.
Портрет Ліни знову висів на стіні - там, де й завжди.
- Господи, - прошепотів він. - Пресвятий Боже.
Він провів долонею по щоці, подивився на порожній екран з індикаторною крапкою і надрукував:
З ПІДЛОГИ МОЄЇ КІМНА ти зник килим.
Зробивши вставку на регістрі, Річард додрукував:
НА ЙОГО МІСЦІ ЛЕЖИТЬ ПОЛОТНЯНИЙ ГАМАНЕЦЬ З ДВАНАДЦЯТЬМА ІСПАНСЬКИМИ ДУБЛОНАМИ, - і знов натиснув кнопку ВИКОНАННЯ.
Він опустив очі й побачив білий мішечок, затягнутий шворкою.
- Боже милосердий, - проказав він несамохіть чужим голосом. - О Боже, мій Боже! Він, мабуть, ще довго повторював би
