Він увімкнув машину.
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ДЯДЕЧКО РІЧАРДЕ! - знов спалахнули літери на екрані.
Він ударив по кнопці ВИКОНАННЯ, і племінникове поздоровлення зникло. “Цей прилад працюватиме недовго”, - раптом подумав Річард. Він не мав сумніву, що напередодні загибелі Джонні все ще паяв цей процесор, впевнений, що до дня народження дядька залишається цілих два тижні. Однак вік Джонні урвався завчасно, а цей дивовижний прилад, здатний знищувати одні та утворювати інші речі реального світу, розповсюджував запах небезпечно перегрітого трансформатора і через кілька хвилин задимів. Хлопчик не встиг удосконалити процесор, бо….
Але хіба тільки тому, що мав час попереду? Справа була зовсім не в цьому. І Річард про це знав.
Він згадав напружені, сторожкі очі племінника за товстими скельцями окулярів. У тих очах не було ані впевненості, ані віри в тривалість життя. Одне слово спадало йому на думку, коли він бачив племінника. Приреченість - те слово було не просто влучне, воно було єдино точне. Випромінювана хлопцем приреченість була така відчутна, що часом Річард хотів пригорнути його до себе, розрадити лагідним словом, сказати, що щаслива доля теж існує в цьому світі, що достойні не завжди помирають молодими…
Знову в уяві постав Роджер, який, розмахнувшись, пожбурив на тротуар магічну кулю. З хряскотом розлетілася пластмасова оболонка, і магічна рідина - всього лише звичайна вода - поструменіла по асфальту. По тому виникло інше видіння, в якому подряпаний Роджерів фургон з написом на кузові “Хегстром, поставка товарів”, збивши куряву та каміння, зривається в урвище і при падінні вщерть розплющує передок. Мозок мимоволі домальовував жахливу сцену: обличчя Роджерової дружини вмить ставало кривавим місивом; нестямно кричучи, в пастці палаючої машини борсався Джон, обвуглювався…
На ньому завжди була печать близького кінця. Тож зрештою все сталося саме таким чином.
- Як пояснити все це? - проказав Річард упівголоса, дивлячись на порожній екран.
СПИТАЙ ПІЗНІШЕ.
Комп’ютер загудів гучніше. Це сталося швидше, ніж удень. У ніс ударив запах перегрітого трансформатора, який Джон припаяв за екраном процесора.
Казкове диво.
Процесор потойбічного світу.
То що ж він, власне, таке? Що мав на меті племінник, готуючи дядькові такий подарунок? Сучасний, космічної ери, еквівалент чарівного ліхтаря? Чи, може, скринька, що виконує всі бажання?
Він почув, як з грюкотом розчахнулися задні двері, і у вітальні загомоніли голоси Сетової ватаги. Хлопці перегукувалися надто голосно та хрипко. Вони були напідпитку або накурилися дурману.
- Де твій старий, Сете? - спитав хтось.
- Бавиться чимось у кабінеті, напевне, - відказав Сет. - Він, мабуть, уже зовсім…
