будеш лягати чи підеш чманіти над друкарською машинкою?
- Мабуть, посиджу трохи, - відказав він напрочуд спокійним голосом. - Я не забарюся.
- Чи діє та штуковина?
-Що?..
Зрозумівши, про що вона питає, він знову пройнявся гострим почуттям провини. Адже вона знала про існування процесора, безумовно знала! Хоч Сета й витерто, смерть Роджера та трагедія його родини не пішли в небуття.
- Зовсім ні, - відказав він. - Вона не працює.
Дружина кивнула, немов почувши приємну новину.
- Це твій племінничок! Вічно витав у хмарах. Так само, як і ти, Річарде. Якби я не знала, що ти ні до чого не здатний, то, мабуть, ще підозрювала б, чи це не ти согрішив п’ятнадцять років тому.
Вона зайшлася цинічним, напрочуд гучним реготом, реготом підстаркуватої повії, і Річард мало не кинувся на неї з кулаками. Однак його губи склалися в тонку та холоду посмішку, схожу на перший лід на поверхні озера.
- Я ненадовго, - мовив він. - Мені треба дещо занотувати.
- А чому б тобі не написати повість або оповідання на здобуття Нобелівської премії? - байдуже спитала вона і почвалала до сходів, важко зарипівши паркетом. - Між іншим, ми й досі винні за мої окуляри, а ще ми прострочили внесок за відеофон. Ну невже так важко заробити для сім’ї хоч трохи розтреклятих грошенят?
- Річ у тім, - сказав Річард, - що це важко пояснити. Але сьогодні, здається, в мене є непогані задуми.
Дружина зупинилася на мить і зміряла його поглядом, напевне підшукуючи в пам’яті щось ущипливе стосовно
того, що пуття від тих задумів небагато, а вона, дурна, йому вірила. Але змовчала. Можливо, його посмішка вдалася їй зловісною. Вона засопла нагору. А Річард стояв і слухав, як вона гупає по східцях. Піт збудження та втоми струменів по його обличчю.
Він повернувся і попростував до свого кабінету.
Коли він цього разу ввімкнув прилад, комп’ютер негайно почав видавати уривчасте виття. За лічені секунди прилаштований за екраном трансформатор почав розповсюджувати сморід. Щойно він витер Джонове поздоровлення, як прилад задимів. “Кепські справи, - подумав Річард. - У мене обмаль часу. Ні, часу у мене нема зовсім”.
З усіх можливостей він вибрав дві: вставкою повернути Сета до реального світу (зробити це було не важче, ніж утворити іспанські дублони) або довести до кінця вже розпочату справу.
Дим густішав, спонукав до негайних дій. За кілька секунд на екрані мав замигтіти сигнал ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ.
