Чим далі, то все менше залишається можливостей для кон¬сервації власного світогляду у відриві від глобальних подій сьогодення. Ще десять років тому здавалося, що в крайньому випадку, коли все старе і добре полетить у тартар, можна буде втекти десь на Північ, де дахи криті мохом, чи на Південь, де неймовірної синяви небо, чи навіть в Урюпінськ, де, як мовить¬ся у відомому радянському анекдоті, не знають, що таке Ок¬тябрьская Революція.
А тепер? Куди втікати тепер? Світ наздоганяє тебе прямо тут, у знайомому метро, змушує переглянути відношення між тобою і життям, яке ти живеш, у лічені хвилини.
День сьогоднішній вимагає від суспільства розвитку в обімне мислення, у тривимірність, яка вміщує в собі всі існу¬ючі площини. Об’ємне мислення не відгороджує себе від всьо¬го страшного стіною неприйняття, а навпаки, інтегрує в себе те страшне, робить його частиною себе і, врешті, обертає собі на користь.
На даний момент в європейській шкалі цінностей просто немає місця для користі, яку приносять лиха на кшталт терак- тів. Про таке ніхто не задумується. Натомість домінуюча ре¬акція — неприйняття.
Світ змінюється, реально змінюється, і у свою чергу вима¬гає змін від нас, європейського суспільства, у той час, коли ми ловимо ґав. А коли зміни зрештою торкаються нас особисто, ми плачемо. Тому що зміни болючі, а з погляду площини — ще
й безглузді. А ще тому, що вважали, що від «усього цього» колись можна буде втекти в Урюпінськ.
Особисто ми не можемо дотягнутися до лиходіїв, котрі під¬кладають бомби. Тому ми повинні прийняти тероризм як дію чогось безособового, що увійшло в життя Об’єднаної Європи. Життя вимагає визнати обмеженість самовпевненості, життя вимагає усвідомлення, що вона, ця вищість, supremacy — це фільтр між нами і фактичним станом речей. Така вимога сьо¬годнішнього дня.
P. S. Ви відчуваєте внутрішню незгоду з прочитаним? Це говорить ваша самовпевненість. Запам’ятайте її голос.
Колоніальні записки із Криму
Молодий татарин, студент економічного факультету Артур Качкб запросив мене провести українські читання в Сімферо¬полі. Радикальнішу пропозицію я отримував хіба від «Клубу сімейного дозвілля» — на виступ у Донецьку.
Кримсько-татарську ініціативу підтримав медіа-бренд «Те- лекритика», в особі директора з розвитку Костянтина Дорошен¬ка, столичного маестро піару і персони, що заслуговує на поса¬ду «директора з розвитку Всього». В такій компанії поїздка на Крим враз перетворилася на яскравий, з легким колоніальним присмаком, хадж у культуру кримського Сходу. Двері містично відчинялися нам, а серця людей були завше налаштовані винят¬ково дружньо. Курс лежав на древній Бахчисарай.
* * *
Поїзд зупинився у воротах Криму — Джанкої. Костянтин питається у провідниці: «У нас буде час покурити на платфор¬мі?» — «Буде час навіть потанцювати. Тільки на циганів вва¬жайте. Ніж їму лучне мені зайві дєньгі вилажувайте» (останнє слово вона утворила, напевне, від дієслова «выложить»). По джанкойському пероні ходять місцеві, пропонуючи наповни¬ти наш споживчий кошик місцевим продуктом — від «водочкі с півом по-домашнєму» до копченої риби та ікри. Особли-
