— Уявляєш, вона сідає на стілець… вона ж ніколи не дивиться, коли сідає… і раптом — вва-вай!.. Ха-ха-ха!.. Уявляєш?! — аж захлинався Валера.
— Уявляю, — кивав Вася.
Він не зовсім поділяв захоплення друга, але показати це не наважувався.
Вони вже проминули оту паркову зону і заглибилися у справжній незайманий ліс. Ні доріжок, ні лавок, ні плакатів. Самі дерева й непролазні кущі.
Вася на всі боки крутив головою.
— Щось я ніде не бачу їжаків…
— А ти думав, як у мультфільмі,- зайшов у ліс, і з-за куща відразу їжак вичалапує. Пошукати треба.
— І довго шукати?
— Може, годину… може, три… а може, й до вечора.
Вася зітхнув.
Валера хихикнув.
— Що? Уже жижки трусяться?
— Просто я Талочці обіцяв у кіно сьогодні з нею сходити.
— Нічого-нічого. Почекає твоя Талочка.
Вася ще раз зітхнув.
А Валера знову хихикнув.
— Дивись краще під ноги. У лісі бувають так звані «вовчі ями». Щоб вовків ловити. Провалишся — рік сидітимеш, ніхто не знайде.
— Не видумуй! Нема в цьому лісі вовків.
— Нема! Ха-ха-ха! От чудило! А пуделя Артемона хто з'їв?
— Якого Артемона?
— Ну Шляповатого, директора «Гастроному», що у сто п'ятнадцятій квартирі живе.
— Хто тобі сказав?
— Стас Дедюра з третього «А», його батьки із Шляповатими дружать.
— Обманюєш!
— От! Цікаво мені тебе обманювати!
Вася недовірливо глянув на Валеру. Очі у Валери сміялися.
— Що? Уже в животі тенькає?.. До речі, той же Стас казав, що позавчора міліція ліс прочісувала. Втік з тюрми небезпечний злочинець. Але не знайшли. Десь сховався.
Вася озирнувся навколо.
У кущах щось шаруділо, потріскували сухі гілочки…
Моторошно все-таки в лісі, коли поруч немає дорослих.
Валера хихикнув.
Вася зрозумів, що Валера просто лякає його, але в животі все-таки тенькало.
Оте лякання було однією з постійних Валериних витівок, які Васі доводилося прощати йому.
І як Валера сам не боїться? Бадьоро крокує у хащі і — хоч би що…
— По-моєму, їжаки люблять узлісся. Я десь навіть читав. А ми вже хтозна-куди зайшли, — сказав Вася.
— Нічого ти не читав. Узлісся люблять не їжаки, а страхополохи. Такі, як ти.
— Ну, чого йти навмання? Давай краще посидимо, подивимося, почекаємо… Ти так гупаєш ногами, так шарудиш гіллям, що всі їжаки давно порозбігалися.
— Скажи краще, що ти згадав про маму, сестричку й тьотю.
— Я згадав про твого діда, який… — Вася багатозначно замовк.
Але Валера його натяк пропустив повз вуха.
— Ну, Глечик, ти й заєць! Ну й боягуз! — сказав він.
— Хай заєць! Хай боягуз! Але далі я не піду — рішуче спинився Глечик.
Валера зміряв Васю презирливим поглядом.
— Ну й біжи додому! До тьоті, до мами й сестрички! Пігмей! Вареник! Редиска!
