мене. Коло маленьких віконець, прорізаних у даху — сторожа. Десь там на подвір’ї і за селом — також.
Перед початком лекції я хвилююсь більше, як хвилювався б перед многотисячною авдиторією. Тут кожне слово мусить бути правдиве і на місці. Нічого зайвого.
І от солом’яну тишу порушують мої слова про письменників і поетів підсовєтської України. Я стараюсь убгати в дані мені на сьогодні три години всіх їх відразу. Цитую уривки віршів, даю характеристики письменників. Захоплююсь сам і бачу, що захоплюю слухачів. Починаю Сосюрин „Перстень золотий”. Вже дійшов, як:
1 навів я карабінку Прямо в лоб йому.
Тільки крик: ,.3а Україну!”
Тільки крик і кров...
І нараз чую з задньої лавки:
Але я його дружини й досі не знайшов...
— Миколо! — кричу. — Ти тут?
— А де ж би мені бути? — підводиться з лави і з ра- дости червоніє, як дівчина, мій чудесний синьоокий Микола.
На хвилину лекція уривається. Але час — гроші, як сказали б тепер. І я продовжую далі про поетів і письменників.
— Алярм! — перебиває мене спокійно-напружений голос вартового біля віконця.
¦ — Алярм! — озивається другий.
Не поспішаючи, один по одному, спускаються хлопці драбиною, і я вже не знаю, де всі вони поділися.
Мене проводить друг Орлан. Через подвір’я, городом, через кладку — на гору, в ліс.
— Це у нас часто буває! — заспокоює він мене. — За годину лекцію будемо продовжувати...
Д-р Стелла Кренцбах
ЖИВУ ЩЕ ЗАВДЯКИ УПА
Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую очевидно лише Богові та УПА- Богові за те, що дав мені такі очі, як волошки українських піль, і золотисте волосся розлогих ланів пшениці. Що не нарисував на моєму обличчі відвічного тавра Ізраїля, і я росла, не уподібнюючись до моїх прапрадідів, Рахілі чи Ревеки, а, навпаки, нічим не різнилася від Марусі, Орисі, чи Олі, дівчат української землі- Я нераз дивувалася, чому захотілося Єгові створити мене зовсім неподібною до моєї матері, рудоволосої, зеленоокої С ари, ані до батька, чорноволосого із семітським носом та старозаконними пейсами, рабіна міста Б. в Західній Україні. Сьогодні я розумію те. Його Пресвята Воля хотіла, щоб я працювала ще на славу того Ізраїля, за волю якого я молилася ціле життя; тої ще Мойсеевої обітуваної землі, якій належить половина мого серця, бо друга половина залишиться до смерти повна любови до тої землі, на якій я родилася, на якій я
