живим. Згадували за його брата Василя, що був у містечку Матієві комендантом поліції, як він тужив за своєю дружиною, яку большевики вивезли на Сибф, як О. К. пішов у ліс, де його убив один з його стрільців сексот-комуніст. Коли поліція пішла в ліс, німці забрали, як закладників, з Турійська Ярмоловича Івана, його жінку, Бартка Юрія і багато інших та розстріляли їх.
Водохрищі святкуємо в селі Кустичах. У школі відправляється служба Божа, зараз же недалеко, на озері відбувається водосвячення. Багато людей. Пускають голубів. Стріляємо з автоматів. Люди просять на обід.
Переночувавши, над ранком, вирушаємо в дорогу, один за другим, гусаком. Йдемо в напрямі до села Осса. В цім селі отримуємо інструкції і відомості, що робиться в те- рені. Вирушаємо до села Мокович. Терен скрізь загроже- ний. Зв’язковий подав відомості, що за нами іде великий відділ червоних партизанів і поляків. По селах мало людей, усі повтікали туди, де кватирують відділи УПА (в селах Ізютичах, Твердинях, Осмиговичах, Свічів, Могильно, Хво- іростів). Цей відділ, який ішов нам по п’ятах, проривається в селі Осса, через застави відділів УПА, іде через шосе Володимир-Луцьк на Завидівський ліс. По дорозі грабує, убиває населення. Зі1 сходу большевики натискають на німців, які відступають. По селах вештаються німецькі дезертири. На шосі Ковель-Луцьк великий рух. Командир Гонта зі своїм відділом відходить на північ. Я зостаюсь в селі Во- роцчені, де маю завдання. УПА приготовляється до переходу за фронт. По відділах ідуть перевишколи. Німецькі війська все прибувають, їх всюди повно.
Треба маскуватись, переодягатися в цивільну одежу Маємо багато роботи. Між Волинню й Поліссям діє постійний зв’язок. До цього вибирається відважних, провіре- них юнаків, жінок, дівчат і старших людей, які ідуть в різних напрямках. Я знаходжусь в селі Береськ, де маю домівку. На північній схід — село Ворончин. Я кожного дня мушу відвідати це село, де також маю домівку. Наша розвідка приносить туди вісті й грипси. Одного разу, коли я прийшов до села Ворончина, там було вже большевицьке військо. Вони прийшли уночі; захопили в полон чимало німців. Господареві, де я мав домівку, казали приготовити на двадцять осіб обід.
Скрізь по хуторах теж большевики. Господар і господиня перелякались, коли мене побачили. Я, свобідно бебе почуваючи, носив дрова, підстеляв корів, бо коней забрали большевики. Мого вороного вони теж забрали. Господар закликав мене в комору і передав грипр що його я прочитавши спалив. Оповідав мені господар, що совєтське військо питало людей, чому на хатах написано: „Смерть Гітлеру — смерть Сталіну!”
— Гітлеру, то так, а зачем Сталіну?
Дійсно, по селах на хатах невідомі малярі смолою понаписували:
•„Слава борцям за волю України!”
„Смерть московським та німецьким імперіалістам!” „Хай живуть самостійні національні держави усіх народів Европи і Азії!”
„Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава!” „Слава українським повстанцям — месникам і борцям за волю України!”
„Смерть Гітлеру і Сталіну!”
Мушу відходити. Господар дає мені з 15 кілограмів жита до мішка. Цілуюсь з господарем, а господиню цілую в руку. Виходжу з комори, кажу голосно, що піду молоти на жорнах. „Тільки не барись!” гукає господар. Вже більш у нього я не був.
Іду назад в напрямі села Береськ. Два рази совєтські вартові спиняли мене, не радили іти, бо можуть німці зловити. В
