Великдень 1946 р. польські священики в асисті сильних відділів польської міліції забрали з українських церков ризи, ікони і всі інші церковні речі, а церкви обернено в магазини. Українських священиків, якщо вони ще залишились і не перейшли в стан світських людей, всіх заарештовано й вивезено. Почалась нова фаза виселювання, зразу на схід, а вкінці, в 1947 р.,на польські „зємє одзискане”.
Та за кожним разом мусів ворог дорого платити за свої злочини. Ми ж — своєю кров’ю, кров’ю і смертю в боях синів цієї землі, задокументували перед світом, що українське населення Холмщини і Лемківщини залишало свої прабатьківські землі тільки у висліді ворожого злочинного насилля, а тому й зберегло за собою й за своїми нащадками овяте пр'аво — повернутись у слушний час на свою рідну землю.
І. Соя
ФРАГМЕНТИ ГАРЯЧИХ ДНІВ
Таких відділів УПА, як наш, було багато. Всі вони підлягали одному Головному Командуванню і діяли за основним плином. Та в умовах партизанської війни кожен відділ мусить діяти в більшості самостійно. Тому, мої спомини про відділ УПА, до якого я належав, це тільки фрагменти з дій УПА.
Але — фрагменти помагають краще бачити і розуміти цілість.
І. Наскок на колгосп
Осінь 1945 р. Наша сотня під командуванням к-ра Глухого кватирує разом зі сотнею к-ра Чорноти в лісі біля села Поляни, між Жовквою і Львовом.
На початку жовтня ми одержуємо наказ курінного к-ра Ґонти — перевести наскок на колгосп у селі Бірки Домініканські.
Наскок переводимо силами обох сотень. Під вечір вирушаємо з нашого місця постою й маршуємо лісовими стежками, а далі й полями до цілі наскоку. Біля села Ро- китно задержуємось і розділ гаємось: сотня Глухого повинна наступати зі сторони Рокитна, а сотня Чорноти — від села Бірки Янівські.
Нам відомо, що канцелярія колгоспу приміщується яких 300 метрів від самого колгоспу в хаті господаря Новика. Сотенний Глухий виділює зі свого відділу стежу і дає їй доручення — захопити канцелярію. До тієї стежі приділено й мене.
Заходимо в село і підкрадаємось під хату, що її показує один із місцевої сітки ОУН. Там ще світиться: при телефоні сидять два енкаведисти, граючи в карти. Злегка стукаємо і відчиняємо двері. Енкаведисти недбало повертають голови. Але, побачивши нас в дверях і почувши наказ: „Руки вверх!” вони злякано зриваються і без усякого спротиву підносять руки вгору. Виводимо їх, без зайвого шуму, з хати і попереджаємо, щоб вони якнайспокійніше йшли, куди їм скажемо, бо при найменшій спробі втечі, або піднесенні алярму пішлемо обом в потилицю серію з наших автоматів. Один із наших друзів згортає в торбу всі папери і забирає зі собою: в лісі розглянемо їх.
Діставши так „язика”, повертаємось до сотенного. К-р Глухий доручає допитувати про розположення колгоспу кожного енкаведиста зовсім окремо, щоб потім порівняти їхні інформації. В обох енкаведистів, як виявляється, язики справді добрі. Без опору дають нам інформації. З їхніх виказок видно, що обидва москвини, хоч говорять поправно українською мовою. Підходимо під колгосп, що був колись панським фільварком. Використовуємо добуті інформації йбез труду дістаємо в свої руки большевицького стій- кового, що стояв у будці при головній брамі. Він, переляканий, інформує нас, де спить залога, і відчиняє нам браму. Виявляється, що тут міститься теж районова станиця НКВД, яка й повнить одночасно ролю залоги
