У тому моменті ми, як це було умовлено, вихопили зброю і звеліли енкаведистам підняти руки вгору. Сім виконали наказ, восьмий пробував боронитись, але його відразу зловлено за руки і роззброєно.
Без спротиву віддав свою зброю й пропагандист і — запропонував нам, що він виголосить зараз людям доповідь на тему, за що бореться УПА. Нам сподобалась пропозиція і ми її прийняли. На диво, — большевицький пропагандист виголосив дійсно гарну й переконливу промову так, що й наш політвиховник не сказав би кращої! В нагороду за те ми відпустили його живим, давши ще на дорогу паку нашої пропагандивної літератури.
Ми ствердили опісля, що він ту літературу роздав українцям красноармійцям.
Але й большевицьким пропагандистом залишився.
Через лінію Керзона
Закерзоння, червень 1947 року.
Командування нашим відділом перебрав к-р Бриль, бо дотеперішній наш командир хорунжий Мрія одержав наказ перейти в Сокальщину, щоб обійняти там призначений йому пост. Значить, хор. Мрії треба перейти з „людової” Польщі до УССР, через лінію Керзона.
К-р Бриль призначив для охорони хорунжого Мрії під час переходу через кордон дев’ять стрільців і мене з найновішим чеським кулеметом десятого. По обіді вирушили ми з нашого місця постою біля села Мочули і коло півночі добились до визначеного місця відпочинку. Тут у лісі проспались, а ранком взялись до студіювання того відтинку прикордонної смуги, де нам треба було проходити кордон. Це — околиця Краківця в Перемищині.
Нав’язання зв’язку з місцевою сіткою ОУН прийшло гладко. Нас переводитиме сам районовий провідник д. Бу- дак. Весь день відпочиваємо в лісі, набираючи сил до важкого переходу, а на ніч закватировує нас районовий Будак в селі, бо звідси вигідніше виходити. За дня приглядаємось з лісу недалекій лінії кордону: вона на цьому відтинку „суха”, проходить полем, перетинаючи село, у формі свіж'оза- ораної смуги, вздовж якої побудовано в певних відступах бункри для кордонних застав. Районовий усміхається: він знає тут кругом, по обох сторонах кордону, кожну грудочку землі.
В селі кватирує польське військо, а з другої сторони долітають голоси москвинів. Та ми без пригод виходимо опівночі з села і, скрадаючись з найбільшою обережністю, прямуємо до кордону, що його повинні перейти за кількасот метрів від села. Ніч була погідна, місячна. Районовий поінформував, що за 150 метрів ліворуч нас — погранична застава, а приблизно 200 метрів праворуч нас — село. Він іде попереду, за ним повземо нескошеною сіножаттю всі ми. Районовий задержується і застромлює в землю лози- новий каблук: тут проходить поміж траву алярмовий кабель. Перестерігаючи один одного, ми всі переступаємо його уважно і повземо далі. Ось уже свіжозаорана й заскороджена смуга, шириною яких десять метрів: кордон. Пеое- ходимо її назадгузь, щоб залишити тут наші сліди так, ніби ми переходили з УССР на Закерзоння. Кругом тиша. Кордонна смуга за нами, ми вже в УССР.
Та в тому моменті — з’являється перед нами здоровенна поліційна собака. З роззявленою пащею кидається вона на нашого провідника, друга Будака. Той, не довго думаючи, пускає в собаку серію з свого автомата. Та собака ще жива: вона пробує тікати і зачіпає алярмозий кабель. В мент спалахує зо двадцять ракет і з бункрів починають сікти скоростріли. Ми біжимо вперед, обстрілюючи найближчу большевицьку заставу. В селі озиваються дзвони, чути вигуки большевицьких бійців. Біжимо в напрямі лісу. Але по дорозі до лісу нам треба перебігти шосе. З правої сторони цвинтар, та звідти обстрілюють вже нас большевики. Друг Будак вискакує на шосе, попадаючи під світло рефлекторів та ворожий обстріл. Він ранений, але не звертає на це уваги. Повертається і показує нам місце ліворуч, де шосе похилюється і творить забезпечення проти ворожого обстрілу. Мов найкращі спортовці, перебігаємо в рекордо- во скорому темпі шосе, разом з нашим районовим, що набігу
