Зі здобутими трофеями повернули ми до села Завад- ки, а потім до Тростянця, пов. Перемишль. Місцеве українське населення приймало нас з великою прихильністю і радістю. Стрільцями й командирами піклувались усі, як рідні батьки. Селяни оповідали нам про свої останні переживання та про терор польських комуністів. З появою збройних відділів УПА їхнє положення виразно змінилося- Польські грабіжники та горлорізи з МО, УБП і ВП перестали нападати на українські села, бо де лише вони появлялись, приходилось їм зустрічатися з українськими повстанцями, а це вже їм зовсім не смакувало.
В селі Тростянці перебули ми, відпочиваючи, два дні. 1 червня 1945 закватирувались ми в селі Лівка, пов. Перемишль. Наша інтендантура зайнялася організуванням харчів для відділу, а стрільці й командири розмістились на відпочинок по хатах. З господарями нав’язалась відразу щира приязнь: пішла жива виміна інформації!, товариська гутірка з дівчатами, співи. Увечорі, коло 6-ої години, наша застава придержала двох вершників на конях: один з них був у польському старшинському мундурі, озброєний ав-
Відділ к-ра Бурлаки в часі „Водосвятія” в селі Берендьовичах, Перемищина. 1947 р.
томатичною зброєю, другий теж озброєний, але в цивільному. Вони питали в застави за командиром відділу, але застава не пропустила їх самих, а привела до нашого командира. К-р Бурлака, побачивши придержаних їздців, підірвався по-військовому „на струнко” і зголосив тому, у військовій уніформі свій відділ, що перебуває оце в селі на постої. Ми зорієнтувалися, що це мусить бути якийсь вищий старшина УПА. А він зіскочив з коня і з усмішкою на лиці привітався з к-ром Бурлакою. Другий їздець забрав від нього коня- К-р Бурлака запровадив гостя до хати, де примістилась команда нашого відділу, і, зарядивши „струнко!”, представив нашій команді гостя: це був відомий нам усім із псевда старшина УПА пполк. Коник. Привітно усміхаючись, гість вітається з усіми присутніми. По короткій розмові к-р Бурлака заряджує збірку цілого відділу. Збірку проведено на поляні під лісом. Відібравши звіт від бунчужного, к-р Бурлака передає звіт пполк. Коникові, а той після відібрання звіту проходить рядами і дружньо вітається з кожним стрільцем. Після цього к-р Бурлака подав до відома, що згідно з одержаним наказом наш відділ роз- ділюється на дві частини і кожна з них оперуватиме самостійно; командування першою частиною перебирає чотовий Левко, другою чотовий Бартель, а к-р Бурлака одержить нове завдання. На цьому закінчилась спільна збірка нашого відділу, що, прибувши на новий терен, у Переми- щину, розділився на два окремі відділи.
Вечоріло. Кожен із двох нових відділів зарядив свою збірку окремо. Відділ чот- Левка залишався в цій околиці, відділ чот. Бартеля, до якого приділено й мене, повинен перейти в четвертий район. Негайно збираємось до від- маршу. Разом з нами йде теж наш дотеперішній командир Бурлака. Провадять нас місцеві хлопці зі Самооборонного Куща, приділені нам як зв’язкові.
Проходимо то лісами, то широкими полями. Терен незнаний нам, а все таки рідний і близький. Наші зв’язкові висловлюють радість з нашого приходу сюди: „Тепер, — кажуть вони, — ми зміряємось з тими героями з МО та УБП, що то так люблять воювати з безборонним цивільним населенням!”
Заходимо «а кватиру до села Жогатин. Харчові місцевої сітки ОУН та дівчата живо зайнялись зорганізуванням для нас харчів. Не вспіли ми ще добре почиститись та помитись, як вже повідомлено нас, що сніданок готовий. Дівчата запровадили нас до двох просторих кімнат і попросили до сніданку. Чисті кімнати, старанно застелені білими скатертями столи, теплий сніданок і, головне, щиросердечна привітність господарів приємно вразили кожного із 'нас. Ми поснідали і в дружній розмові провели тут час аж до обіду.
По обіді прибув до нас сотник Громенко, в якого ми повинні були зголоситися. Він людина молода, низького росту, але відразу впадало в вічі, що це людина з добрим військовим вишколом та досвідчений командир. Дружньо привітавшись з нами, к-р Громенко оповів нам про ситуацію в цьому, новому для кас терені та згадав про співпраця з польською
