Та о 10-ій годині ранку кущовий повідомив нас спеціальним гінцем, що на наш ліс іде облавою із 50 больше- виків. Ми постановили прийняти їх боєм. На краю лісу зробили засідку і, підпустивши ворога на зовсім близьку віддаль, привітали його скорострільним вогнем. Шість большевиків упало мертвими, решта кинулась в переполоху до втечі. Вони втекли аж до села, мабуть по підмогу. Ми не ждемо, і вирушаємо поспішно в дальшу дорогу в напрямі Янова.
По двох днях ми прибули в призначене місце. Кілька днів відпочивали. Передали до Головної Команди УПА і до Проводу ОУН пошту з Закерзоння. А тоді, одержавши пошту для Закерзоння, попрощались з нашим колишнім командиром Мрією і вирушили в поворотну дорогу.
Тиждень пізніше ми були вже знову на Закерзонні. К-р Бриль зразу не вірив, що дійсно були аж під Львовом. Щойно коли ми передали йому пошту від Головного Командування УПА і від Проводу ОУН та окрему записку від к-ра Мрії, переконався, що дане нам завдання ми дійсно виконали як слід.
Виконали, без сподіваних втрат в людях. Бо серед безустанних небезпек, де щокроку чигала на нас смерть, ми навчились ходити поміж усі небезпеки, як лис поміж наставлені скрізь пастки.
Л. Футала-Лагідний
З КАРПАТ У ПЕРЕМИЩИНУ
Гірськими потоками стікають весняні води з Карпат до річки Волосянки, що випливає зі села Волосатого і впадає до Сяну. Господарі приготовляються до весняних праць на ріллі. В кожному селі тих гірських теренів видно людей зі зброєю в руках, убраних у різні військові уніформи. Тут і там стоять на шпилях гір військові стійки. Це добре вишколені вояки УПА стережуть населення і своїх друзів перед несподіваним наскоком ворога. Бо треба згадати, що в тому часі погран-застави НКВД дуже часто переходили через ріку Сян і грабували в населення худобу, одяг, харчі тощо. При тій нагоді звичайно забирали зі собою господарів і включували їх в ряди Червоної Армії, або заповняли ними тюрми Самбора, Дрогобича та інших українських міст-
Між відділами УПА, що оперували на цьому терені, і большевиками приходило часто до збройних зударів. Наші відділи відбирали від тих бандитів у круглих шапках пограбоване майно й повертали його лемкам. Господарів, забраних енкаведистами в московсько-большевицький полон, бійці УПА визволяли, як колись козаки татарських бранців, і визволені лемки повертались до своїх хат, щиро дякуючи братам з УПА за визволення.
На гірських полянах за кожним селом видно гурти молоді та молодших господарів, що переводять військову муштру. Це інструктори УПА, або як їх називало місцеве населення „вишкільники”, вишколюють членів Самооборонних Відділів. Одним словом, — куди не глянеш, скрізь видно озброєних людей. Ці терени перейшли в висліді польсько-московських торгів українськими землями у склад польської держави, але польського поліцая з МО („Міліція Обивательска’') або з УБП („Уржонд Безпєченьст- ва Публічнеґо”), як і вояка з ВП („Войско Польске”) тут у тому часі ще не було видно. Напади на цивільне населення робило тоді польське комуністичне шумовиння та московські большевики, що переходили для того сюди з СССР.
Тут оперували наші три відділи УПА к-рів Бурлаки, Біра і Ластівки. Весною 1945 р. почали творитися на цих теренах нові відділи УПА, головно з місцевого населення, і к-р Бурлака одержав наказ перейти зі своїм відділом у Перемищину, бо там розгулялися банди МО та УБП.
Маршуємо в напрямі Перемишля. Першою нищимо станицю МО в с. Тиряві Сальній, пов. Ліско. Міліція з цієї станиці залюбки займалася грабунками та мордуванням місцевого українського неселення і тому місцевий провід ОУН рішив покінчити з цією бандою. Тут здобули ми зброю, амуніцію та інші трофеї.
