протикомуністичною військовою організацією, Армія Крайова, званою коротко АК.
Згідно з наказом к-ра Громенка приступили ми вже в найближчих днях до праці на новому терені. Робимо щовечора зібрання з населенням дооколичніх сіл, переводимо перевишкіл своїх вояків, будуємо криївки та мага- зинуємо харчі. Ворог показується в терені чимраз рідше, а як появляється, то старається чимскорше відійти, щоб не зустрічатися з нами. Одним словом, — в терені самостійність. Наша адміністрація терену вив’язується зі своїх завдань задовільно, полагоджуючи не тільки всі справи, зв’язані з перебуванням УПА в терені, але й щоденні проблеми місцевого населення.
Польські комуністи мали свою випадову базу в Бірчі пов. Перемишль. Всі інші станиці польської МО в повіті ми розігнали.
Кожної неділі приходили наші бойові частини організоі- вано на Богослужения до котрогось із українських сіл, або відправляли польове Богослужения в лісі.
Так минав нам день за днем аж до 18 липня 1945. Того дня з’явились в нашому терені перші відділи Червоної Армії, що після закінчення другої світової війни поверталася з Заходу до СССР. Згідно з наказом Головного Командування УПА та Проводу ОУН, ми не входили в бої з частинами ЧА, але організували проводження між членами ЧА відповідної пропаганди, роз’яснюючи їм, за що ми боремося та остерігаючи їх, що большевики в нічому насправді не змінилися. Таку роз’яснювально-пропагандивну акцію вели ми й серед вояцтва ВП, поширюючи між ними звернення УПА: „До офіцеруф і войска польскего” і „До жол- нєжи Войска Польскего”. При особистих зустрічах з ними пояснювали їм, що ми не воюємо з польським народом і тому не хочемо воювати ІЗ ПОЛЬСЬКИМ ВІЙСЬКОМ, якщо воно не займатиме українського цивільного населення, але ми б’ємо і будемо бити кожного, хто буде грабити наше населення і старатися поневолювати нашу країну. ЧА, а також ВП не мали ще тоді наказу вступати з нами в бої і тому перемарш ЧА проходив назагал без збройних сутичок.
В дні 31 серпня 1945 відсвяткували ми Свято Зброї. К-р Громенко зробив збірку свого давнішого відділу і познайомив його з нашим відділом чот. Бартеля. В склад почоту цілого відділу входили: к-р Громенко, сотенний по- літ-виховник Лагідний, бунчужний Соколенко, сотенний санітар Н., перший чотовий Бартель, другий чотовий Чайка (що впав рік пізніше, в дні 24 липня 1946 р. в бою в селі Явірнику Руському, нагороджений срібним хрестом II кля- си, зі справедливо здобутим ступнем поручника УПА) та третій чотовий Залізняк. Відділ був озброєний ручними кулеметами, крісами, гранатами і мав три міномети, одну гранатку і три „шусбрехери”. Хлопці всі здорові і добре одягнені.
Та швидко положення змінилося- Польське військо стало за вказівками своїх комуністичних комісарів все більше брати участь в тероризуванні й грабуванні українського цивільного населення, а це, очевидно, мусіло привести до того, що ми стали частувати ВП вже не самою пропаґан- дивною літературою, але й кулями. Московсько-больше- вицькі комісари підсичували злочинну гульню польської солдатески і польського шумовиння проти українського населення, а одночасно намовляли всіх українців до виїзду до УССР, прикидаючись єхидно їхнім оборонцем. „Бачите, як ті сукині сини полячки збиткуються над вами, — говорили вони українським селянам. — Тут їх влада і ми нічого вдіяти не можемо. Ви переїжджайте всі на Украє їну, там наше право і там ми полячкам віддячимось!”
Пропаганду за виїзд всіх українців з Закерзоння до УССР стали вести організовано і вперто й поляки. Польські політруки стали приїжджати під охороною ВП до наших сіл і проводити відповідні „роз’яснювальні” збори. Але „роз’яснювальна” пропаганда не мала успіху і селяни відверто заявляли, що тут їх прадідна земля і вони її кидати, даруючи польським зайдам, не думають. Ніякого успіху не мали й намагання польських і московських аґіта- торів наставити місцеве українське неселення проти УПА й ОУН. Селяни посміхались з „аргументації” комуністичних політруків, бо добре бачили на власні очі, хто їх грабує і тероризує, а хто захищає. І в усіх адміністраційних справах населення терену зверталося далі тільки до нашої сітки.
Але наше намагання виминати боїв з ВП стало роз- зухвалювати поляків, і то чимраз більше. Села заповнялись все
