кінчаємо Вечерю й відходимо на збірку. Збірка відбувається на поляні лісу. Після звітування промовив до стрільців і старшин к-р Коник: він пригадав, як то святкувалося Свят-Вечір тоді, коли ми були як малі хлопці ще з батьками, як святкують наші батьки та весь український народ сьогодні і як оце доводиться сьогодні святкувати нам, зі зброєю в руках. Гарна і щира промова глибоко зворушила всіх нас. Розбурхані спогади і думи про те, як і чому саме ми святкуємо отак сьогорічний Свят-Ве- чір, не втихають у наших душах ще й під час нашого маршу в напрямі Бірчі.
Підходимо під саму Бірчу й залягаємо в снігу, чекаючи на знак до наступу- Разом з нашими двома відділами мають наступати з інших сторін на Бірчу теж відділи к-рів Бурлаки і Ластівки. Ми свідомі того, що здобуття Бірчі є справою нелегкою: згідно з інформаціями, що їх ми мали, в місті кватирувало тоді 800 жовнірів ВП і кілька відділів УБП. Та ми вже давно привикли до того, що нам приходиться атакувати ворога, чисельно багато сильнішого від нас.
Наступ починається о год. 3-ій по півночі. Чотири відділі УПА заатакували місто одночасно з усіх сторін і після гураґанного обстрілу вдерлись до міста. Ворожі стежі й застави, розставлені кругом міста, були заскочені і їхній спротив був зламаний вже по кільканадцяти хвилинах. Наша неі- ждана поява на вулицях викликала серед ворога переполох. Жовніри ВП, сполохані зі сну, бігали, як приголом- шені? не знаючи, що з ними діється. Наше вояцтво густо встеляло вулиці Бірчі ворожими трупами. Та над ранком наспіла ворогові сильна відсіч з Перемишля, і ми мусіли відступити перед надто сильною перевагою з міста, тим більше, що >>(щЧ — наша мати”, а вдень ворог легко може побачити свою чисельну перевагу, наші становища та кожен наш рух.
Ворог мав знову важкі втрати вбитими. Але цим разом' тоийшлося і нам дорого заплатити за сміливий наскок. Ми були приготовані на те, що в бою з таким сильним кількісно ворогом прийдеться наложити головою й не одному бійцеві УПА, та ніхто не припускав, що між іними будуть наші улюблені командири пполк. Коник і пор. Орест...
Ми відійшли до села Поруби, повіт Березів, щоб там провести дальші дні Різдвяних Свят, відіславши своїх ранених до сан-пункту. Та свята проходили вже для нас в сумі, бо смерть двох наших командирів вкрила всіх нас жалобою. Кожен із нас думав тепер більше про помсту на ворогові за їхню смерть, як про свята.
На нагоду відплати не треба було довго ждати. Третього дня свят заалярмовано нас вісткою про напад поляків на українські села П’яткову і Жогатин. Польські напасники чкурнули до Бір-чі, як тільки помітили, що ми надходимо, та наступаючи їм на п’яти ми ©спіли ще прорідити їхгні ряди.
Наша успішна протидія та болючі удари, що їх ми наносили польським розбишацьким відділам, змусили поляків припинити їхні напади на українські села, чи, як це вони вияснювали між собою, відложити їх до весни. Положення українських селян завдяки тому знову полегшало. Повернулась і нам більша свобода рухів. Ми знову кватируємо свобідно по хатах, переводимо перевишкіл свого водцтва та вишкіл нових членів СКВ, підготовляємось до нових боїв. Після акції під час Різдвяних Свят на Бірчу повернувся до нас к-р Громенко, хоч ще не зовсім здоров, і знову обняв командування нашим відділом.
Зимою 1945/46 поляки припинили свої більші акції проти нас, вважаючи, що зима більше сприяє нам, як їм. Українські партизани, — казали вони, — привикли до снігів і морозів, а польський жовнір, зле одягнений і в поганому взутті, не видержує тяжких маршів сніговими без- доріжжями та лежання в снігових становищах під час дошкульних морозів. Багато з них дійсно повідморожувало собі ноги, руки або обличчя. Положення повинно змінитися в нашу некористь, на думку поляків, з приходом весни.
Але, як тільки прийшла весна, поляки переконалися, що вона ще більше сприяє нам, а не їм, як зима. Тепер ми можемо свобідно перебувати весь час в лісах і повністю затирати всі сліди за собою так, що ворог абсолютно не спроможний розвідати, де ми в даний час перебуваємо, скільки нас, де наші магазини. Бачачи це, поляки кинулись організувати між українським населенням сітку донощиків. Та українське населення твердо протиставилось тому, а ті одиниці, що ломались і йшли на службу ворогові, були завдяки щирій співпраці з нами всього українського населення скоро викриті й
