першого в окрузі, „найкращого колгоспу”.
Заскакуємо енкаведистів сонними. Будимо їх, вдаряючи пістолями, і під дулами виводимо на двір. Аж дивно; як це все переходить без одного пострілу! Видно — нікому з москвинів і на думку не приходила можливість наскоку УПА.
Забираємо всю зброю, харчі, обув і білля, перетинаємо в кількох місцях телефонічну сполуку, дбайливо згортаємо в свої торби для пізніших студій всі урядові матері- яли НКВД і, замаївши колгоспний садок кільканадцятьма енкаведистами, вертаємось поспішно в ліси. Наше завдання виконане блискуче і немає ніякої потреби ждати на зустріч з більшими відділами НКВД, що, в випадку алярму, повинні над’їхати з Жовкви або зі Львова.
НКВД довідалось про наш вдалий наскок, видно, не
Повстанський швець у відділі к-ра Крилача за працею.
Осінь 1946, р. (Ліс над селом Брилинці.) Перемищчна.
скоро, бо щойно другого дня приїхало туди кілька сотень НКВД з танками і перевели акцію на ліс біля сіл Зашків — Завадів. Та день і дві ночі, що залишились нам між наскоком і большевицькою облавою, дали нам змогу повернутись неспостережно в Рокигинські ліси і затерти за собою всі сліди.
Колгосп у Бірці Домініканській залишено після нашого наскоку вже на довший час без енкаведівської залоги. В фільварку закватировано військову частину, а за трактором, що орав поле, їздив —¦ важкий кулемет, що не так захищав трактора і тракториста, як пригадував безперервно большевикам, що вони — чужинці, в країні, де діє УПА.
Великдень 1946 року
Великдень 1946 р. заста.в нас ще у Рокитинському лісі. У великодню суботу прийшли до нас вислані організаційним
зв’язком дівчата й принесли приготовані для нас на Великдень харчі. Передають осторогу сітки, щоб ми тепер до сіл не заходили, бо большевики вислали до кожного села по кільканадцять енкаведистів і зарядили поготівля своїх частин, сподіваючись, що на Великдень ми покажемось у якомусь селі і вони, заалярмовані, зможуть застукати нас облавою при столі. Визнаємо осторогу правильною і постановляємо відсвяткувати Великдень у лісі.
Ранком у неділю зібрались ми на прогалявині між дубами на молитву. Пан-отець посвятив писанки і харчі в кошичках, що принесли нам дівчата, заспівали ми тихо „Христос Воскрес” і — не одному з нас стали сльози в очах. Сотенний виголосив бадьору промову. Поснідавши з нами, дівчата вернулись до села.
В обід прийшов до нас зв’язковий з Рокитна і повідомив, що енкаведисти позаходили до кількох дівчат, які повернулись з Німеччини, і п’ють, як шевці. Сотенний Глухий зарядив збірку:
— Що ж, підемо, хлопці, й ми у відвідини.
Він розділив відділ на кілька підвідділів, призначив кожному з них село і доручив зліквідувати там всіх енкаве- стів і „стрибків”, що їм якраз сьогодні, як нас поінформовано, большевики роздали кріси та по 25 набоїв.
Мені припало йти з підвідділом до села Зілів, за сім кілометрів від Львова. Надівши цивільне вбрання, ми заховали свої
