Сходимо надолину. Переходимо село Рябе, з якого вивезли вже всіх людей. Ідемо ще трохи лісом, і знову село, що його назви вже не пригадую собі. Тут уже треба пересуватись обережніше: до Балигорода всього 4 кілометри, а в Балигороді й Тісній кватирує велика сила польського війська. Щойно тут довідуємось, що на засідку йдемо над шосе Балигород — Тісна.
Година 8.30 ранку. Наближаємось до шосе. Направо від нас гора. Командир повідомляє, що на горі будемо займати становища. Нараз чуємо сильний гук моторів від сторони Балигорода. Падає наказ:
— Бігом на гору, займати становища!
Вибігаємо на гору. На шосе тільки курява. Наша передня сторожа завважила танкетки, що поїхали до Тісної- Це передня сторожа Свєрчевського, — пояснює к-р Хрін, що мав, видно, докладні інформації. На його наказ, скоро розтягаємо розстрільну, що під командою к-ра Граня на правому крилі творить ніби охорону від Тісної.
По лінії проходить наказ: як тільки над’їдуть машини, перший вогонь починає середина, а тоді щойно ми.
Розглядаємось в терені. Гора, де ми зайняли становища, поросла корчами. Перед нами, внизу річка, за нею шосе і місце, де колись було село Колониці, що його поляки знищили дощенту. А дальше знову ліс. Якщо б ворог тікав до лісу, маємо добре поле для обстрілу; тут можемо висікти ворогів всіх доодного, заки вспіють добігти до лісу.
Раптом із закруту, зі сторони Балигорода, показуються
Степан Хрін, командир тактичного відтинку УПА - Захід „Маківка 24”.
машини: попереду особова, велика, а позаду вантажні, повні війська. Посуваються поволі, впевнено. Кожний з нас запер віддих. Беремо всіх поляків на мушку. Ще хвилина) ще секунда і — постріл з пістолі, а вслід за ним заграли наші кулемети.
Машини поцілені; крик, зойк ранених, живі вискакують з авт і займають становища в рові. На передню машину хлопці якось не звернули уваги, бо в ній було лише кілька людей. Вона рвонула і всією силою намагається втекти. Але наш чотовий Грань наче нюхом прочув, що вона найваж- ніша:
— Хлопці, не випустіть машину! Скоростріли по ній!
Загаркотів тяжкий скоростріл. Машина підскочила і стала впоперек. З неї вискакує кілька людей в широких шинелях, деякі в шапках з блискучими поясами. Один без шапки, з лисою головою, у білій шинелі. Його підхопили два інші і починають тікати з ним до ріки. Нам стало ясно, що це якраз генерал Свєрчевський із своїм почетом. Значить* ось де головне завдання нашого сьогоднішнього бою: зліквідувати цю групу і головне — того чванькуватого ляць- кого генерала.
Бій розгорівся. Поляки завзято бороняться. Деякі машини горять- Поляки зорієнтувалися, що назад їм не втекти, і підсунулись ровом під гору так, що ми не можемо їх добре обстрілювати, бо гора стрімка і наші кулі переносять, а досягти їх Гранатами ще задалеко. Сходити кругом на долину не можемо, бо знаємо, що їм скоро прийде поміч. Дивлюся, — чотовий Грань встає на весь ріст, оглядає поле бою. Поляки сипнули по ньому зі своїх скорострілів, але він не звертає на це уваги. Лунає грімко його наказ:
— Зайчик лишиться на горі, ройовий Оленець, кулеметник Лісовик і Нетля, і хто на охотника, бігом надолину! Взяти їх з флянґу. Мусимо скосити лису голову.
