Розглядаючись обережно на всі боки, запримічуємо клуби диму, що підносяться зі санітарного пункту. Десь недалеко в напрямку Балигорода перериває враз нічну тишу кулеметна серія.
Спрямовуємо свої кроки до санітарного підземного бункру, модерно збудованого тої осени.
Нараз в світлі місячного сяйва перед нашими очима зарисовується жахлива картина. Мов вриті в землю, бачимо, як клуби диму зносяться вгору зі звалених трьох підземних бункрів. Роззявлена оподалік яма, вирита вибухами гранат, вияснює нам все. Жахлива у всіх своїх наслідках трагедія санітарного пункту. Мов зачаровані, стоїмо довший час мовчки. — „Чи ж це можливо, — подумав я собі, — щоб ви всі відійшли від нас? Це ще так заскоро! Украї- їна вас потребує!..Наші -ноги самі станули на колінах. Гаряча молитва серед тої суворої повстанської ночі уноситься до небес за упокій упавших наших друзів і тих всіх хворих і ранених повстанців, які знаходились в тому санітарному бункрі. А було їх всіх 17 осіб, між ними др. Рат, мтр. Олекса, сан. Арпад, санітарка Пчілка, Калина, машиніс- тка надрайоїну Доріа, дружина д-ра Рата, референт СБ Гуцул і інші, що їх псеївд уже собі не пригадую.
І тоді мимоходом промайнула через мою голову думка: „Я спізнився на один день”.
І так в таємничому мовчанні лісистої Хрещатої ми прощали своїх друзів. Без почесних сальв, без прощальних промов, без вінків на домовини...
Без слів, у глибині душі ми прорекли помстити їхню смерть і відплатити за невинно пролляту кров. І пригадались тоді слова нашого повстанського поета Марка Боєс- слава:
„О Боже Великий, прийми нашу жертву За вільну Вкраїну Святу,
Хай нарід наш гордо устане із мертвих й неволі сліди заростуть!”
Мою задуму перериває д. Лазар: „Мусимо якнай- скорше вертатись до бункру д. Яреми- Ворог напевно зра- ня поставить тут свої застави, щоб когось ще тут із повстанців захопити”.
Розглянувши й перевіривши ще раз місце трагедії, вирушаємо з болем в серці в поворотну дорогу. Маємо лише пару годин до ранку. Треба поспішати.
За нами полишена свіжа, новітня могила 17 українських повстанців-героїв, з якої уносяться клуби диму дотліваючого санітарного пункту. А перед нами — вкрите серпанком таємничости наше майбутнє і — тверда вимога дальшої боротьби.
Лісовик
ЗАГИБІЛЬ ГЕНЕРАЛА СВЄРЧЕВСЬКОГО
Весна 1946 р. була для сотіні к-ра Хріна періодом найбільших успіхів і слави. В березні того року зліквідовано в кількох переможних боях польські пограничні застави, а в бою в Височинах ми розгромили польський карний загін. Два дні пізніше ми звели успішно оборонний бій в районі сіл Середнє Велике і Лукова з двотисячною масою польського війська, що приїхало виселювати українське населення- Але найбільшим нашим подвигом того часу була ліквідація польсько-комуністичного міністра ген. Свєрчев- ського.
З тактичних причин наша сотня була на деякий час розділена: одна частина під командою сотенного Хріна оперувала в околицях Вислока, а наша частина під командою Граня в околицях Яслиськ.
