Дружнє привітання, а згодом сердечна розмова супро- ваджали нас всіх до сан-пункту. Тут застаємо вже „на ногах” санітарок Марійку і Стефу та побуджених хворих і ранених повстанців.
Щире повстанське поздоровлення, а за ним сердечні розмови заповнили інтересним змістом цю нічну візиту наших гостей.
— З точки зору медичної доцільносте побажаним було б нам щось кинути за драбину, — всміхаючись, звертається гарним полтавським діалектом прибувший санітар Лазар.
На це не довго треба було чекати: на столі появилась гаряча зупа і хліб. Заспокоюючи свій голод, наші гості в міжчасі розповідали нам дещо про найновіші події з те- рену. Казали, що польсько-большевицькі банди робили в останньому часі менші випади на лемківські села, положені в ИІ-му р-ні. Натомість в ІУ-му рі-ні, в осідку відділу к-ра Хріна, бойові акції виразно посилюються. В міжчасі санітар Лазар, заспокоївши свій повстанський апетит, з усмішкою звертається до санітарок:
— Чудово смачна вечеря! Видно, що ви мусіли десь покінчити вищі куховарські курси, бо ваша страва більше мені смакувала, як наші полтавські галушки.
— А що вона вам дійсно смакувала, видно було по тому, як вам борода рухалася, — відповіла раптом одна з медсестер. Всі зареготались.
Поговоривши ще дещо про всякі справи, ми постановили вибратись завтра, тобто 17. І. 1947 р., до санпункту д. Арпада, щоб там влаштувати відправу. А стільки маємо пекучих справ, зв’язаних зі санітарною ділянкою! По якомусь часі всі пішли спати.
Сонце вже високо піднялось на синій небесній бані, як зі села Криве прибігає санітар Сивий і повідомляє, що в селі є велика сила польсько-большевицьких посіпак. Кажуть, продовжує Сивий, що будуть робити облави на ліси.
Короткі інструкції, і всі беремось до замаскування слідів на снігу від головної дороги. Сонце поволі починає досягати країв Ветлинської полонини, а стійка ще нічого підозрілого не зауважує. Лише час від часу над Сяном чути серію кулеметних вистрілів большевицької погран- застави.
В тій порі інад вечером небезпека звичайно минає, бо ворог із-за кривавих вже досвідів під вечір ніколи не запускається в глибину лісів. Алярм відкликано. Всі відітхнули з полегшею. Атмосфера в бункрі прибрала знову веселого повстанського виразу. Посипались жарти, а далі навіть хтось заколядував „Нова радість стала”. Весь санітарний бункер підхопив колядку. І здавалось, що з нами тоді колядував весь лісистий Бескид, передаючи на своїх віттях її мельодію всій Україні.
Наш гість санітар Лазар з Полтавщини і ранений повстанець Зір з Харківщини разом зі всіма набожно закінчують „Верни волю, верни долю нашій неньці Україні”.
Десь далеко в напрямку села Криве заторохкотів ско*- ростріл, як акомпаніямент до наших коляд і повстанських пісень, що між собою чергувались.
Колядуючи й співаючи повстанські пісні, кожний із нас уявляв той день, коли наша Україна буде вже визволена, вільна, щаслива, коли в усіх лемківських селах не голодні бульбяники будуть, а наші пшеничні колачі, коли не будуть по крутих потоках ганяти собаки за людьми, коли ворог вже не буде виривати нам Бога зі серця, коли буде воля й щастя, як те сонце,
