супроти українського населення й із поворотом большевиків, 1945 року, за часів „вольней демократичней Поль- скі”. Тепер вони ще й скріпили свою вандальську діяльність. Кузминські бандити спалили сотки українських хат у довколишніх селах та вимордували чимало українського населення. В своїй жорстокості бандити не щадили ні жіноцтва, ні старців, не було в них пощади навіть для немовлят; було багато випадків, що поляки кидали безборонних людей живими у вогонь.
Так вони будували „нову, демократичну Польщу” на українській крові і сльозах. А всією тією акцією керувала місцева поліція, що одержувала накази з ще більшої катівні — у Бірчі. До того, Кузмина мала піддержку від таких же бандитських польських сіл Войткуф, Міщава До-
лішна, Судна, Міщавка і Розпуття, де так само лилась невинно українська кров. Із-за таких безугавних злочинств Кузмини, Командування УПА призначило її на знищення.
Та ще рівно рік часу від призначення її на знищення чекала Кузмина на виконання кари. Перед роком, коли к-р Громенко і широковідомий к-р Хрін, що був у тому часі сотенним на Лемківщині) уложили були плян ліквідації Кузмини, до села наїхало багато нових польських бандитів, наші ж сили були тоді замалі і з поганою зброєю.
Час плив, зводились часті бої, багато друзів упало в бою з ворогом, відійшов від нас в інші райони славний вояк і командир Хрін, а з ним декілька інших добрих* вояків. У нас залишився командир Громенко, що не забув про рішення і постановив за всяку ціну знищити бандитське кубло в Кузмині і цим припинити безкарне проливання української крови та ширення руїни на нашій землі. А бандити далі бушували ненаситно. Грабежі й мордування українських селян, стріли в Кузмині та в інших згаданих селах не вгавали. Переслідувані й зневажувані люди благали нас: „Покарайте тих грабіжників за наші кривди!” Вони знали, що ми можемо покарати польських бандитів, бо бачили, що не стало бандитської Бурівниці, Делянови, Спільниці, Парткївки, Тернави й багатьох інших, де до того часу також невинно лилась українська кров.
Був гарний листопадовий день 1946 року. Пригрівало осіннє сонце і повівав легенький вітрець, скидаючи з дерев останки пожовклих листків; на сонці, у повітрі, блистіли срібні нитки, що їх у нас називають „бабине літо”. В далекій височині було чути прощальну пісню відлітаючих журавлів, наче б і вони не хотіли залишатись в Совєтському Союзі.
Ця мелянхолійна краса осени навівала тугу: кому за вивезеною, кому за вимордуваною родиною, а всім разом за впавшими у боях друзями. Сидячи отак проти сонця, хто чистив зброю, хто направляв подертий одяг, а друг Деркач направляв взуття. Час від часу приходила розвідка й звітувала командирові про ситуацію в терені. Командир дивився завзято в мапу і про щось радив зі своїм штабом. Про що докладно йшла розмова, повстанці не знали-
Пополудні, коло 2-ої години, командир дав наказ приготовитись до збірки. Вкоротці вся сотня стояла готова. Впав наказ маршувати. Напрям маршу — на північ. Йдучи весь час лісом, ми опинились в Третьому районі. Тому, що ще не стемніло, ми, сидячи в лісі, добре відпочили, а коли почало смеркати, рушили далі в тому самому напрямку. По короткім марші ми вийшли в поле між селами й задержались, бо нам перетяїв дорогу курінь к-ра Прута, який, як пізніше ми довідались, ішов на Бірчу.
Курінь к-ра Прута перейшов і ми рушили дальше. Зупинились біля присілка Кам’янки. Бунчужний дав наказ кухарям піти по хатах замовити вечерю. Сотенний зробив збірку, виголосив коротеньку промову до нас і до сотні командира Барона, що тут вже на нас чекала, хоч і не в повному складі- До нас долучились теж дві боївки: к-ра Петі і к-ра Біса. По закінченні промови командир дав спеціальні завдання чотовим, подав збірний пункт та хто куди має йти, а буїнчужний роздав сірники. За той час вечеря була готова, і ми розійшлися поміж хати вечеряти. По вечері знову збірка на тому самому місці і відмарш на село Кузмину.
З місця збірки до с. Кузмини було не далеко. Вкоротці ми зупинились близько села Лііцавки- 3 другої сторони була Кузмина. Тут залишився сотник Барон зі своїм військом й одна чота нашої сотні. Наше військо, тобто 2 чоти Чайки і Залізняка
