тільки мертві, а здорові та ранені міцно тримались поруччя платформи, щоб -— знайти смерть при зриві мосту в холодних хвилях Ослави.
За свій варварський злочин заплатили всі вони — власним життям.
Лісовик
ВЕЛИКДЕНЬ 1947 В УСТРИЦЬКОМУ ЛІСІ
Сотня Хріна була для польської окупаційної влади великим пострахом. Це ж саме вона зліквідувала генерала Свєрчевського. Згадана подія відбулася за кілька тижнів перед нашим Великоднем. Вона страшенно підірвала престиж польської комуністичної верхівки, і варшавські слуги Сталіна, ошалілі від злости, вирішили ще до Великодня нас знищити.
Наша сотня перебувала постійно в рейді, зводячи безупинно бої з ворогом. З околиць Вислока ми перейшли в Хрещатинський ліс, а потім у так званий „трикутник”. Нас привітали Устрицькі ліси. Польські війська бльокували всі дороги, всі перехрестя, балки й яри.
— Знищити сотню Хріна до Великодня! — це було гасло й наказ, що з ним лягали спати й вставали польські жовніри.
Та ми цим не переймалися. Зі своєї сторони к-р Хрін поставив такий плян: перевести ще одну більшу акцію, після вдалої операції відв’язатися від ворога й перемар- шувати в іншу околицю, перепочити і спокійно відсвяткувати день Христового Воскресення.
Весна, як непереможна володарка, заходила в лісову просинь і її соняшний усміх відбивався в очах наших бойових друзів. Але ще не в одному місці Устрицького лісу виднілися плями снігу. Холодні подихи вітру і вперта вогкість не давали нам спокою. В навколишніх селах — переважно порожньо й тихо. Це ж саме з цих місцевостей ще в 1946 році поляки силоміць викидали українську людність за Сян- Наше населення трималося вперто прадід- ної землі: в час нападу польських евакуаційних загонів люди тікали в ліси, переховувались там і опісля верталися в
свої пограбовані й поруйновані пнізда. Та за кожним набігом новітніх орд населення в селах меншало, а збільшувались руїни. Напівевакуйовані і напівзруйновані села, в яких жило тепер вже лиш по кілька родин, виглядали острівцями серед загальної пустині згарищ, руїн і відчаю. Лише вістки про нас і наші бої підтримували ще населення на дусі, окрилювали його надією.
Такою була дійсність напередодні нашого Великодня 1947 р., що застав нас законспірованими в Устрицькому лісі оподаль від сіл. Тереновий провід ОУН потурбувався про нас і у Великодню суботу ми одержали паску, яку потім посвятив нам наш священик Яворенко. Все ж, нам потрібно було знати також і про настрій наших селян в найближчих селах, провідати їх, підбадьорити і повідомити, що вони можуть спокійно святкувати велике свято. Командир дає наказ ройовому Зайчикові:
— Взяти бійців і вирушити до села Б.
— Виконую слухняно, пане командире: вирушити до села Б.
Завжди бадьорий і уважний ройовий бере нас дванадцять бійців і ми йдемо. Найближче село привітало нас печальною пусткою. Кругом руїни, згарища. Лиш де-не-де залишились ще цілими хатки, та їхні мешканці скрились злякано. Але не було меж радощам селян, коли вони довідались що ми не поляки, а свої. Старі й малі виходили назустріч нам, запрошували до
